Слово є конструктом подвійного призначення: добре слово розраджує або надихає, а зле – ображає та й навіть вбиває. З розвитком засобів масової інформації негативна функція слова особливо яскраво проявилася в пропаганді.
Нейтральне спочатку поняття «пропаганда» з часом набуло різко негативного забарвлення. Так, агітація за здоровий спосіб життя здебільшого називається просвітницькою діяльністю, в свою чергу пропаганда асоціюється із впливом на суспільну свідомість в політичних цілях.
Підступність пропаганди в тому, що вона вражає всіх людей без винятку: добрих і злих, чутливих і безсердечних, розумних і недалекоглядних. Її жертвами стають навіть ті, хто вважає себе противниками режиму, який застосовує пропаганду.
Tweet
11 травня 1945 року, через чотири дні після капітуляції вермахту в Реймсі, в швейцарській газеті Die Weltwoch опублікували інтерв’ю відомого психіатра Карла Густава Юнга. Розмірковуючи про колективну відповідальність німців, він згадав про двох своїх пацієнтів, які ідентифікували себе як антинацистів, але їхні сни вказували на глибоко вкорінену нацистську психологію.
Схожа історія міститься в книзі німецького філолога та журналіста Віктора Клемперера «LTI. Мова третього рейху». Клемпереру, єврею за походженням, в часи гітлерівської Німеччини пощастило принаймні двічі: по-перше, він був одружений на німкені, по-друге, вона не зрадила його, хоча і була за це обмежена в правах. Тому, як представник змішаної сім’ї він тривалий час уникав депортації в табір смерті, однак був звільнений з основної (викладацької) роботи і був змушений працювати чорноробом.
На черговому місці роботи – фабриці з виробництва конвертів та паперових пакетів – настрої були не надто пронацистські. Найкраще до Клемперера ставилась німкеня Фріда, яка навчила його основам ремесла та завжди допомагала при потребі. Одного разу вона дізналась, що дружина Клемперера захворіла, і тому залишила на його робочому місці велике яблуко. А через деякий час підійшла до нього і з неприхованим здивуванням запитала його: «Мені сказали, що ваша дружина – німкеня. Це правда?»
Чиста душа цієї жіночки, як вказує сам Клемперер, була настільки просякнута отрутою пропаганди, що на емоційному рівні вона не розуміла, як німкеня могла вийти заміж за єврея.
То що ж робить з людьми пропаганда – заволодіває як демон через нашу недосконалість чи змиває наліт цивілізованості, щоб звільнити монстра, який знаходиться в глибинах нашої свідомості? І головне – як можна нівелювати чи хоча б зменшити згубний вплив пропаганди?
В 2012 році американський економіст Девід Янагізава-Дротт, взявши до уваги закони фізики та статистику пенітенціарної системи, зробив оцінку впливу ефірів «Вільного радіо тисячі пагорбів» на рівень насильства під час однієї з найжахливіших етнічних чисток в новітній історії людства – геноциду народу тутсі в Руанді, який стався в 1994 році. Діяльність цієї радіостанції є дистильованим прикладом пропаганди, оскільки малоосвічене та бідне населення Руанди не мало доступу до інших джерел інформації, таких як газети або телебачення.
Історична довідка
В 15 столітті кочовий народ тутсі здійснив міграцію з територій Судану та Ефіопії на південь – на територію сучасних Руанди та Бурунді, де вже близько 14 століть мешкав численний осілий народ хуту.
Енергійні прибульці, хоча і перебували в меншості, змогли підкорити місцеві племена, але при цьому прийняли їх мову та традиції. В утвореному суспільстві тутсі сформували привілейований стан, який зберігався і в часи колоніалізму.
Після здобуття незалежності в 1962 році тутсі втратили свою домінуючу роль в Руанді, а хуту почали здійснювати репресії проти колишнього панівного народу. Апофеозом серії жорстоких конфліктів став геноцид тутсі в 1994 році, коли за різними оцінками було вбито від 800 тис. до 1 млн. представників народу тутсі та тих хуту, яких підозрювали у симпатіях до жертв етнічних чисток. Всього лише за 100 днів населення країни зменшилось на 20%.
В ефірі – «Вільне радіо тисячі пагорбів»
В 1994 році в Руанді друкувалися від 30 до 60 газет, які містили публікації всього політичного спектру. Однак наклад і читацька авдиторія цих газет була надзвичайно малою через відносно невисокий рівень освіченості населення, особливо в сільській місцевості. Через ці обставини для переважної більшості руандійців єдиним джерелом інформації слугувало радіо.
Державна радіостанція була занадто офіціозною, тому поява влітку 1993 року приватної радіостанції «Вільне радіо та телебачення тисячі пагорбів» (далі – «Радіо тисячі пагорбів») стала ковтком свіжого повітря для мешканців Руанди. Особливо популярним воно стало серед молоді, оскільки замість класичних мелодій запропонувало слухачам сучасну популярну музику.
Ведучі нової радіостанції в ефірі спілкувалися простою і живою мовою, нерідко дотепно жартуючи. А от після того, як «Радіо тисячі пагорбів» здобуло популярність і авторитет, жарти закінчилися. Спочатку авдиторії почали згодовувати недостовірні новини, потім почалась дегуманізація народу тутсі та заклики до вбивств.
Ведучі «Радіо тисячі пагорбів» не займалися самодіяльністю, вони мали підтримку найвищого керівництва Руанди (представників народу хуту). Більше того, в період геноциду радіостанція буквально стала голосом уряду. Так, в прямих ефірах, на яких проголошувалися заклики до вбивств, неодноразово брали участь прем’єр-міністр Жан Камбанда та інші високопосадовці.
Розшифровки ефірів «Радіо тисячі пагорбів»
Анані Нкурунзіза (політичний оглядач)
«Я вірю, що незабаром зійде зоря! Почнеться той день, коли на землі Руанди не залишиться тарганів (тарганами називали народ тутсі).»
Хабімано Кантано (головна зірка радіо)
«Я хочу привітати тих молодих людей біля бійні, що поруч з Кимісагарою. Надійно охороняйте ваш окоп, щоб жоден тарган в нього не проліз. Покажіть їм, що таке пекло.»
«Всі інкотан’ї (тутсі-повстанці) будь-якою ціною повинні бути знищені в усіх куточках країни. Хтось з них буде вдавати з себе біженця, хтось пацієнта або медсестру. Не проґавте, бо вони знають багато хитрощів… Чи повинні ми шукати в таборах біженців батьків, діти яких воюють проти нас, та вбивати їх? Я вважаю, що так.»
«До 1994 року біля 20% семимільйонного населення Руанди складали тутсі. Зараз їх залишилось 300 тисяч. Якщо сто тисяч молодих людей візьмуть до рук зброю, ми вб’ємо та знищимо їх усіх.»
«Відомий колумбійський футболіст Андрес Ескобар був убитий за те, що випадково забив гол у свої ворота. Що в голові у цих вболівальників? Розстріляли впритул…»
«Я не знаю, хто створив їх. Просто не знаю. Дивишся на них і дивуєшся, звідки беруться такі люди. Як би там не було, давайте будемо рішучими та знищимо їх, щоб наші діти та онуки ніколи більше не чули слова «інкотан’ї».
Валері Бемерікі (в своїх ефірах охоче вказувала на жертв)
«Я розкажу вам про одну жінку, яку звати Жанна. Вона працює вчителькою в селі Мамба, в громаді Муйаге. У неї є чоловік Гастон, який втік в Бурунді. Він поїхав, але готує змову против хуту в своєму селі: його дружина Жанна повинна їх вбити. А вона не заперечує проти цього і вчить дітей ненавидіти хуту. Добрі мешканці Муйаге, відомі своєю відвагою, ви повинні вказати їй місце. Ви ж розумієте, вона – загроза для громади.»
Чи можливо оцінити вплив пропаганди?
В роботі «Пропаганда та конфлікт: свідоцтва геноциду в Руанді» Девід Янагізава-Дротт зазначав, що якісні дані свідчать про те, що «Радіо тисячі пагорбів» стало каталізатором конфлікту, але не було надано кількісних доказів, що радіоефіри спричинили більший рівень насильства.
Руанда має гористий рельєф, а у «Радіо тисячі пагорбів» було лише два передатчика – в столиці країни Кігалі та на горі Муе. У зв’язку з цим в різних точках країни рівень радіосигналу відрізнявся: були як зони впевненого прийому, так і місцевості, де сигналу не було взагалі.
На першому етапі дослідження Янагізава-Дротт за допомогою супутникової карти розрахував рівень сигналу в кожній населеній точці країни. Після цього він оцінив залежність кількості засуджених в кожному населеному пункті від рівня радіосигналу.
З’ясувалося, що в зоні найкращого сигналу кількість засуджених приблизно на 62-69% більше, ніж в районах без радіосигналу (із збільшенням рівня радіопокриття на одне стандартне відхилення рівень насильства зростав на 12-13%).
Tweet
Отриманий результат заперечує теорії, згідно яких насильство стає наслідком відповідних настроїв суспільства. Це проблема курки та яйця, причини та наслідку. Що є первинним: ЗМІ просто оголошують те, що хочуть чути широкі маси населення, чи пропаганда перетворює людей на стадо, яке робитиме те, що йому скажуть?
Всіх засуджених за геноцид в Руанді можна поділити на дві групи: учасники колективного насильства у складі так званої міліції (77 тис. засуджених) та особи, які вчиняли індивідуальне насильство (432 тис. засуджених).
Пропаганда «Радіо тисячі пагорбів» мала як прямий вплив на рівень насильства, так і опосередкований – через соціальні зв’язки.
За Янагізавою-Дроттом кількість жертв від прямої пропаганди становила не менше 51 тис. осіб. Інші стали жертвами кумулятивного ефекту рівня радіосигналу та рівня активності каральних загонів (міліції). Найкраще вербування в такі загони відбувалася в тих випадках, коли певне село та сусідні села знаходилися в зоні впевненого прийому радіосигналу. Тобто тоді, коли люди не просто почули щось по радіо, але і встигли обговорити це між собою.
Важливо: Янагізава-Дротт також оцінив вплив офіційного радіо Руанди на рівень насильства і не знайшов кореляції, яка б вказувала на те, що ефіри державної радіостанції збільшували рівень вбивств.
Що ще спонукало приєднуватися до геноциду?
- Більша частина засуджених «одинаків» не були ідейними вбивцями. Їх цікавило майно жертв, а по радіо їм цілком зрозуміло пояснили, що ні за вбивства, ні за пограбування їх не будуть карати.
- Дискретність морального вибору: або я буду вбивати, або вб’ють мене. Нерідко представники народу хуту не мали змоги обрати нейтральний статус. За співчуття до «ворогів» їх могли позбавити життя: 10% жертв геноциду – хуту.
- Найбільшого ефекту пропаганда «Радіо тисячі пагорбів» досягала в тих селах, населення яких було малоосвіченим, а тутсі знаходились в очевидній меншості (тобто ризики отримати опір були невеликими).
Насильство породжує насильство.
Таким чином, геноцид в Руанді відбувався за такою схемою:
- «Радіо тисячі пагорбів» переконало певну кількість хуту приєднатися до геноциду. На цьому етапі радіо виконало роль каталізатора геноциду.
- Внаслідок соціальної взаємодії відбулася ще більша мобілізація хуту в каральні загони. Більшість засуджених стверджували, що на їх рішення вплинуло не радіо, а бажання приєднатися до місцевих еліт та крутих хлопців.
- Чим більш чисельним був каральний загін, тим більш активну участь він брав в геноциді.
- Додатковим стимулом стала можливість поживитися за рахунок жертв.
Антидот проти пропаганди
Чи можливо запобігти руйнівному впливу пропаганди, щоб потім не доводилося оцінювати її жахливі наслідки?
Янагізава-Дротт виокремив два фактори, які можуть стати протиотрутою від пропаганди – освіта та згуртованість групи (етнічної чи за іншої ознакою), проти якої спрямована ненависницька риторика.
Tweet
Щодо освіти існують два альтернативних погляди. З точки зору першого, освітні заклади також слугують центрами пропаганди. Але другий наголошує на тому, що освіта стає запорукою формування критичного мислення, а отже освічена людина здатна краще протистояти пропаганді.
Дослідження Янагізави-Дротта підтверджує саме другу тезу: в селах хуту з більш освіченим населенням вплив пропаганди «Радіо тисячі пагорбів» був менший.
Крім того, рівень індивідуального насильства зменшувався в місцях компактного проживання тутсі. Очевидно, що в цьому випадку хуту-«одинаки» вважали занадто ризикованою справою вчиняти напади на тутсі. Тобто, чим менша етнічна група, тим більш вона вразлива внаслідок пропаганди.
Біг по колу насильства
4 липня 1994 року загони Руандійського патріотичного фронту, які складались з тутсі та поміркованих хуту увійшли в столицю і припинили мовлення «Радіо тисячі пагорбів», а до 18 липня вже контролювали більшу частину території країни. Геноциду поклали край. Зробили це тутсі, які не бажали помирати, як барани на бійні, та хуту, нажахані злочинами, які творилися від імені їхнього народу.
Але, напевно, найганебніша сторінка цієї історії – це реакція цивілізованого світу, який міг запобігти геноциду, але нічого не зробив.
Під час конфлікту командувач миротворчого контингенту в Руанду Ромео Даллер (на поточний момент – канадський сенатор) просив дозволу, щоб заглушити радіосигнал «Радіо тисячі пагорбів». Але противники цього заходу вважали, що він порушує суверенітет Руанди, а крім того, це потребувало «значних фінансових ресурсів» – $4 млн. Порівняйте цю суму із кількістю жертв – кожні 4-8 доларів могли б врятувати одне людське життя.
Даллер став одним з небагатьох миротворців, які не залишили країну в період геноциду, але дуже важко сприйняв пережите, навіть намагався накласти на себе руки, бо звинувачував себе в загибелі руандійців.
А от світові держави тільки останнім часом починають визнавати свою провину в тому, що не зупинили геноцид. В березні 2021 року опублікували звіт з 1200 сторінок щодо участі Франції у руандійській бійні. Спеціальна комісія визнала, що Франція несе хрест «важкої та проклятої відповідальності» за геноцид в Руанді: «… довгий час Франція була пов’язана з режимом, який заохочував расистські розправи. Вона закривала очі на підготовку геноциду найбільш радикальними елементами цього режиму.»
«Велика стурбованість» з’явилась не учора та не в 2014 році. Це явище має довгу історію, тому навіть сподіваючись на чиюсь допомогу, варто розраховувати лише на власні сили.
Разом з тим, головні організатори геноциду не уникли міжнародного трибуналу. Серед тих, хто отримав вирок, були і журналісти «Радіо тисячі пагорбів»:
Фелісьєн Кабуга (генеральний директор) – переховувався 26 років, заарештований навесні 2020 року у Франції.
Фердинанд Нахімана (засновник та директор радіо) – засуджений до довічного ув’язнення, але після апеляційного суду строк був зменшений. Звільнений в 2016 році.
Валері Бемерікі – довічне ув’язнення.
Жорж Руджу (ведучий) – 12 років, звільнений в 2009. Єдиний європеєць, що був засуджений за злочини під час геноциду.
Місцезнаходження Хабімано Кантано і Анані Нкурунзіза невідоме. Вважається, що Хабімано Кантано помер від СНІДу в кінці 90-х.
Але незважаючи на вироки, міжетнічний конфлікт досі триває: він покинув Руанду (яка зараз стрімко розвивається) і перекинувся в інші країни. Так, в 1998-2002 році в ДР Конго, куди спочатку тікали від геноциду тутсі, а потім хуту, які брали участь в геноциді, відбулася так звана Велика африканська війна, в якій взяли участь 9 країн (в тому числі Руанда), а її жертвами стали 5,4 млн. осіб (в основному від голоду та хвороб).
Зараз на території цієї країни налічується близько 70 збройних угруповань, деякі з яких складаються з тутсі або хуту. В 2019 році учасниками одного з конфліктів навіть стали українські миротворці, які нанесли повітряний удар з вертольотів Мі-24 по одному з угруповань, яке здійснювало напад на військову базу Місії ООН.
Найгірше те, що це коло насилля неможливо розірвати, так само як і визначити, хто більш правий і винуватий. Тому новини про те, що нещодавнього героя оголошують злочинцем, вже не дивують.
Менеджера готелю Пола Русесабаджина (хуту за етносом) називали руандійським Шиндлером. Під час конфлікту він врятував 1268 тутсі і поміркованих хуту від смерті. За мотивами цієї історії був знятий фільм «Готель “Руанда”», номінований на «Оскар».
Але після критики президента Руанди Поля Кагаме, який відіграв вирішальну роль в припиненні геноциду, Русесабаджина був викрадений в ОАЕ і звинувачений в тероризмі та вбивстві. Дві культові постаті сучасної Руанди стали ворогами. Через слово чи людську природу?
- Греція без міфів. Цікаві факти про Грецію - 8:21, 24.03.25
- Французька мова: особливості та цікаві факти - 6:00, 20.03.25
- Математичні парадокси та софізми - 9:23, 13.03.25
Підписуйтесь на розсилку "Цікаві статті"
Кожної пʼятниці ми надсилатимемо вам нові цікаві статті за тиждень у вашу поштову скриньку. Відписатися можна будь-коли. Наш контент на 100% безплатний.
