Що майже безмозкі гризуни знають про апетит і схуднення

Дослідження в галузі нейронауки дають нове розуміння того, як і чому ми починаємо їсти — і що змушує нас зупинитися, про це пише The New York Times.

Чи справді ми маємо свободу волі, коли йдеться про їжу? Це запитання давно турбує як науковців, так і тих, хто прагне контролювати вагу.

Професор нейронауки Гарві Дж. Грілл із Пенсильванського університету поставив це питання науково — і звернувся до дослідів із щурами, залишаючи їм лише стовбур головного мозку, відповідальний за базові функції: дихання, серцебиття. Такі тварини не могли бачити, відчувати запах або щось запам’ятовувати.

Втім, коли їм подавали рідку їжу, вони припиняли споживання, коли досягали «точки насичення». Їжа просто витікала з рота — і це був доказ того, що відчуття ситості не потребує свідомого контролю.

Ці дослідження стали основою нового розуміння апетиту й контролю споживання їжі, що набуло особливого значення на тлі появи GLP-1-агоністів — ліків, які впливають на мозок і пригнічують апетит.

GLP-1-агоністи — це препарати, що імітують дію природного гормону, який регулює апетит і рівень глюкози в крові. Вони знижують відчуття голоду, уповільнюють спорожнення шлунка і посилають до мозку сигнали ситості, що робить їх ефективним інструментом для лікування ожиріння.

Людський організм постійно отримує сигнали, які допомагають оцінити енергетичну цінність їжі. Процес починається ще до того, як ми робимо перший укус: зорове сприйняття їжі активує нейрони, які прогнозують, скільки калорій вона може містити.

Ці передбачення уточнюються при смаковому контакті та під час проходження їжі в шлунково-кишковому тракті. Досліди показали, що організм визначає саме кількість калорій, а не їхнє джерело — білки, жири чи вуглеводи.

Виявилося також, що організм не передає сигналів ситості, якщо отримує лише воду. Тому методи на кшталт «випий води перед їжею» не працюють для тривалого контролю апетиту.

Чи можемо ми контролювати своє харчування?

Незважаючи на те, що людина здатна відкласти їжу або свідомо переїсти, автоматичні процеси мозку зрештою переважають. Як пояснив нейробіолог Джеффрі Фрідман, ми можемо затримати дихання або придушити кашель — але лише на певний час. Так само і з їжею: самоконтроль вимагає значних ментальних ресурсів, і рано чи пізно автоматизм бере гору.

У гіпоталамусі мишей виявили нейрони, які активуються під час голоду. Вчені довгий час вважали, що ці нейрони реагують на рівень лептину — гормону, який знижується при втраті жирових запасів. Але нові експерименти здивували всіх: активність нейронів припинялася ще до першого укусу — щойно тварина бачила їжу.

Це свідчить про складну систему передбачення, а не лише реакцію на фізіологічний стан.

GLP-1-препарати, як з’ясувалося, активують два типи нейронів: одні відповідають за сигнал «я ситий», інші — за нудоту. Цим частково пояснюються побічні ефекти. Нові розробки, які таргетують лише нейрони ситості, можуть дати змогу уникнути дискомфорту.

Ще одне перспективне відкриття: нейрони в стовбурі мозку, які відстежують обсяг з’їденого в режимі реального часу. Їхній механізм дії ще вивчається, але потенційно це може відкрити шлях до ще ефективніших ліків для боротьби з ожирінням.

Ще одне важливе питання — це довготривалі побічні ефекти подібних препаратів. Поки дослідження тривають, не можна однозначно сказати, наскільки безпечним буде їхнє тривале застосування. Водночас важливо розуміти: це не «пігулки для краси» і не засіб для досягнення уявного ідеалу фігури. Це ліки, призначені для людей із серйозними порушеннями харчової поведінки або ожирінням, яке не піддається контролю іншими методами. У деяких випадках вони можуть стати менш інвазивною альтернативою хірургічним втручанням, таким як баріатричні операції зі зменшення об’єму шлунка.

Усе це дослідження показує: наш апетит набагато менш залежить від сили волі, ніж ми звикли думати. Їжа — це не просто вибір, а результат складної системи сигналів між мозком, органами чуття та шлунково-кишковим трактом. Розуміння того, як саме працює ця система, допомагає створювати ефективніші методи боротьби з ожирінням — від лікарських препаратів до зміни підходів у харчуванні. Але водночас це і нагадування: важливо мати співчуття до себе та інших у питаннях ваги і здоров’я, адже не все, що здається простою звичкою, насправді є таким.