У 416 році нашої ери римські імператори Гонорій і Феодосій II видали незвичайний указ: жоден чоловік не має права носити довге волосся в межах «священного міста» Риму. Порушникам загрожувало покарання, а рабів могли відправити на примусові роботи. Довгі пасма та одяг із звіриних шкур — усе, що асоціювалося з «варварами», опинилося під забороною. Але, як показує нове дослідження, справжньою мішенню закону були не германці, а самі римляни, які надто активно переймали їхні звичаї.
Текст закону, датований 12 грудня 416 року, було видано з Равенни, де тоді перебував імператор Гонорій. Адресатом став Пробіан, префект Риму. У документі наказувалося: «Ми наказуємо, щоб жодній особі не дозволялося носити довге волосся (maiores crines) у просторі нашого священного міста. Ніхто, навіть раби, не має права носити одяг зі шкур (indumenta pellium). Якщо вільновідпущеник порушить цей закон, він не уникне покарання; якщо раб — він буде покараний громадськими роботами». 1
Закон поширювався не лише на місто, а й на прилеглі території. Покарання залежали від соціального статусу: вільні люди, вільновідпущеники та раби відповідали по-різному.
Стародавній Рим мав давню традицію регулювання зовнішнього вигляду. Так звані leges vestiariae — закони, що контролювали одяг та особистий догляд — слугували для підтримання соціального порядку. Ще імператор Август наказував, щоб ніхто не з’являвся на Форумі без тоги. Пізніше імператор Александр Север у III столітті встановив детальний дрес-код, за яким чиновників можна було відрізнити за одягом, а рабів — легко впізнати.
Інші закони пізньої імперії забороняли сенаторам носити військовий одяг, обмежували використання штанів, чобіт та інших елементів, пов’язаних з іноземними звичаями. Зовнішність допомагала визначити належність до соціальної групи — і виявити потенційну загрозу. 2
Що насправді мали на меті?
На перший погляд, заборона довгого волосся могла бути спрямована проти германських племен — готів, франків та інших «варварів», яких традиційно зображували з довгими пасмами та хутряним одягом. Однак історик Хав’єр Арсе у своєму дослідженні, опублікованому в журналі Pyrenae, вказує на логічну суперечність: якщо закон мав на меті лише іноземців, то Рим мав би бути переповнений «варварами», щоб їхня зовнішність стала настільки помітною проблемою.
Крім того, серед самих германців довге волосся не було повсюдним. Історик Агафій у VI столітті писав, що у франків лише королівській родині дозволялося носити довге волосся, тоді як прості люди стриглися коротко. Подібна практика існувала й у готів: довгі пасма були ознакою знаті, високих посадовців та королівської гвардії.
Арсе пропонує інше пояснення: довге волосся носили не варвари, а римські громадяни, які перейняли моду сусідніх народів. Привабливість могла полягати саме в асоціації з військовою силою та аристократичним престижем. Однак імперська влада бачила в цьому небезпеку: римлянин, який ходив містом із довгим волоссям і в хутряному одязі через шість років після розграбування Риму, був не просто модником, а символом послаблення імперського контролю.
Чи мав закон успіх?
Питання про ефективність закону залишається відкритим. Однак, як зазначають дослідники, у довгостроковій перспективі це вже не мало значення. У 476 році Західна Римська імперія фактично припинила існування, поступившись військовою та економічною владою тим самим «варварам», чиї звичаї правлячий клас намагався придушити.
Найцікавіше за тиждень
Один лист на тиждень. Без спаму.
Нові статті, добірки та корисні матеріали DAY TODAY — в одному короткому листі.
