«Божественна комедія» Данте Аліг’єрі є одним із найвідоміших творів італійської та світової літератури. Ця середньовічна поема розповідає про вигадану подорож автора крізь три світи: Пекло, Чистилище та Рай. Проте професор англійської мови з Університету Маршалла Тімоті Бербері стверджує, що Данте постає у творі не лише як письменник і персонаж, але й як випадковий геофізик. На думку дослідника, у першій частині поеми продемонстровано інтуїтивне розуміння певних аспектів геофізики та геології задовго до того, як їх офіційно відкрили вчені. Ознаки випередження науки того часу простежуються у двох сюжетах твору: польоті на дивній істоті та падінні Люцифера. 1
Інерція під час міфічного польоту
У поемі провідником Данте крізь Пекло виступає римський поет Вергілій. Разом вони спускаються крізь дев’ять концентричних кіл. Щоб переміститися з одного кола до іншого, герої здійснюють політ на спині гібридної істоти на ім’я Геріон. Під час цього переміщення Данте-персонаж зауважує, що не відчуває самого руху польоту.
З погляду сучасної фізики, таке відчуття нерухомості під час рівномірного руху називається інерціальною системою відліку. Данте-автор не міг знати цього терміна, проте точно описав фізичне явище на основі інтуїтивного сприйняття.
Падіння диявола як астероїдний удар
Другим прикладом передвіщення наукового мислення є опис падіння Сатани на Землю після його вигнання з Неба. Крім традиційного духовного та алегоричного змісту, Данте змальовує цю подію як суто фізичний процес. Люцифер постає як великий позаземний об’єкт, що має масу та швидкість. Він стрімко падає на Землю з-за меж орбіти Сатурна і кардинально змінює ландшафт планети. Фактично автор описує падіння метеорита або астероїда, який при зіткненні з планетою утворює Пекло — своєрідний кратер, вивернутий знизу догори.
Через падіння з величезної висоти Сатана розвиває колосальну швидкість. При зіткненні з Землею він пробиває тунель до самого її ядра. Земля, яку він витісняє внаслідок цього удару, виштовхується з протилежного боку і формує гору Чистилища. Цей же удар змушує континенти Південної півкулі переміститися до Північної, а в самій Північній півкулі утворюється конусоподібна вирва Пекла.
Серед дослідників творчості Данте немає єдиної думки щодо того, чи саме падіння Сатани створило Пекло в сюжеті поеми. Однак такий опис моделює механізм того, як реальні астероїди та метеорити перебудовують земну поверхню та утворюють кратери.
Існують і суттєві розбіжності між художнім описом Данте та реальною поведінкою космічних тіл. Метеорити ніколи не досягають ядра Землі, на відміну від поетичного Сатани. Крім того, космічні тіла змінюють ландшафт через пряме зіткнення, тоді як прихильники теорії утворення Пекла від удару Люцифера вважають цей ефект непрямим.
Протогеологія та позаземне походження
Данте є єдиним автором свого часу, який детально розглянув геофізичні наслідки падіння з такої великої висоти. Для порівняння, міфічний Ікар падав із набагато меншої висоти, а титани падали з небес дев’ять днів, проте жоден античний чи середньовічний письменник не намагався описати фізику їхнього приземлення в Тартарі. Розглядаючи падіння Сатани як механічний процес, Данте змушений був замислитися над тим, що такий удар зробить із планетою. До нього ніхто не прораховував наслідки фізичного зіткнення міфологічних постатей із земною поверхнею. Це дозволяє вважати опис протогеологічним і протогеофізичним уявним експериментом.
Невідомо, чи бачив Данте коли-небудь справжні ударні кратери, але він міг бачити або знати про існування вулканів Етна та Везувій. Саме вони могли надихнути його на створення картини зіткнення.
Окрім того, наділивши Сатану позаземним походженням, автор несвідомо передбачив відкриття космічної природи метеорів. Науково цей факт був доведений лише у 1803 році — через п’ять століть після створення «Божественної комедії» в XIV столітті.
Суперечність з аристотелівською моделлю
Попри очевидний інтерес Данте до геологічних явищ (землетруси та зсуви ґрунту безпосередньо згадуються і відіграють роль у поемі), сам автор, найімовірніше, заперечував би таке метеоритне трактування власного тексту. За його життя панувала аристотелівська модель космосу. Згідно з нею, простір за Місяцем вважався незмінним, а метеори розглядали як суто локальні атмосферні явища, що відбуваються близько до Землі, а не як космічні тіла, що прилітають здалеку.
Якби Данте запитали про метеори, він погодився б із теорією Аристотеля, про що прямо зазначав у частині «Рай». Проте у «Пеклі» письменник продемонстрував інтуїтивне фізичне розуміння процесів, описуючи духовну істоту як фізичне тіло, що мчить із космічного простору.
Цю інтерпретацію тексту Тімоті Бербері представив на Генеральній асамблеї Європейського союзу наук про Землю у Відні, плануючи згодом опублікувати повноцінне наукове дослідження на цю тему. 2
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
Хоче сповіщення ЩОДНЯ? Тоді вам на ТГ-канал DAY TODAY (цікаве 🌍)
