«Гейм, сет, матч» – теніс від виникнення до сучасності

«Гейм, сет, матч» – цією фразою суддя оголошує переможця тенісного матчу, надзвичайно популярної сучасної гри, походження якої своїми коренями досягає середньовіччя. Цікаві факти про теніс, добірка фільмів про теніс з нагоди події Всесвітній день тенісу, що відзначається щороку у перший понеділок березня.

Перші згадки про теніс

Перші згадки про розвагу, схожу на теніс, датуються 12-13 століттям: на території сучасної Італії грали в гру «джидоко», у якій м’яч перебивався на протилежну сторону майданчика рукавицею, биткою або шкіряним ременем.

В 14 столітті французьке дворянство захопилося грою під назвою «же-де-пом» (гра долонями). Спершу у цій грі м’яч відбивався на половину соперників руками, а одночасно приймати участь у ній могли до 12 гравців. Вже в 15 столітті в грі почали використовувати ракетки та сітку.

Французька забавка сподобалась і їх сусідам з британських островів, які дали їй назву «справжній теніс» (real tennis). Слово real також виводять від англійського royal (королівський), оскільки в реал-теніс грали монархи Англії, Франції, Іспанії та інших європейських держав.

Цікавий факт. Походження слова теніс виводять від старофранцузського слова «tenez», що означає «беріть, хапайте». Таким закликом гравці звертали увагу на початок гри.

В п’єсі Шекспіра «Генріх V» є епізод, коли дофін Франції Карл, глузуючи з Генріха (король Англії з 1413 року), дарує йому бочку з тенісними м’ячами. Тому недаремно теніс називали ще «грою королів». Та й правила гри містять деякі терміни, які свідчать про її давнє походження.

Так, в 16 столітті в англійській мові дієслово «to serve» (обслужити) почали вживати як іменник «the serve» (подача). У тенісній грі і справді існувала послуга: король Англії Генріх VIII та інші представники шляхти подавали м’яч не особисто, а користувалися допомогою слуг.

Щоправда, сучасні професійні тенісисти не дуже в цьому відрізняються від своїх монархічних колег: перед кожною подачею так звані болбої або болкідс (як правило, діти, що займаються тенісом) передають їм м’ячі на вибір або рушник, щоб витерти піт, тримають парасольку над гравцем та подають їм напої або пакети з кригою.

Прототенісні ігри тривалий час залишались розвагою аристократів також і з інфраструктурних причин. Так, будова корту для реал-тенісу не змінюється вже століттями – це приміщення з кам’яними стінами та підлогою, яке з трьох сторін оточує особливий навіс під назвою пентхауз. Під цим навісом знаходиться галерея, на якій сидять глядачі.

В реал-тенісі надзвичайно дбайливе ставлення до традицій. Зокрема, м’ячі та ракетки для гри досі виробляються вручну, внутрішні приміщення корту фарбуються в темний колір з фарби, яку господарі корту виготовляють своїми силами (наприклад, складовими одного з рецептів є бичача кров, сажа, жовчні міхурі великої рогатої худоби для розведення сажі та вино для блиску).

Зрозуміло, що з цих причин реал-теніс не був доступний для всіх бажаючих. Але ситуація почала потроху змінюватися з середині 19 століття, особливо після того, як в 1874 майор Вотлер Вінгфілд запатентував правила гри в «лаун-теніс» або «сферистику». Друга назва гри так і не прижилась та й гра відповідно до запатентованих правил мало нагадувала той теніс, який ми знаємо: корт мав форму пісочного годинника, рахунок в геймі вівся до 15 пунктів, для подачі всередині корту відводилась спеціальна зона і подавати можна було лише знизу (при цьому кількість спроб не обмежувалась).

Правила Вінгфілда зазнали величезної критики, тому майже одразу після оприлюднення почалося їх вдосконалення. Всього лише за рік, в 1875 році збільшили розмір корту (при цьому залишили їх у формі годинника), перенесли місце подачі за межі корту, дозволили лише одну помилку на подачі та інші. В 1876 корт зробили прямокутним, а в 1877 в дію ввели систему рахунку, яка в цілому використовується і в сучасному тенісі. Фактично від правил Вінгфілда не залишилось нічого.

Але при цьому теніс все ж має завдячувати майору Вінгфілду за суттєву демократизацію гри: він вивів її із закритих приміщень, змінив форму ракетки, спростив існуючі до того правила.

Цікавий факт. Демократизації гри також сприяв технологічний прогрес: якщо раніше шкіряні м’ячі, набиті тирсою, ганчірками або травою, відскакували лише від кам’яної підлоги кортів для реал-тенісу, то з появою резинових м’ячів стала можливою гра на трав’яному покритті. Звідси і перша складова назви гри – lawn (газон, галявина).

Вже через рік після виходу правил Вінгфілда почали проводитися перші турніри у Великобританії, США, Канаді та інших країнах і домініонах Британської імперії.

В 1877 році пройшов перший Вімблдонський турнір, один із чотирьох турнірів Великого шлему, перемога на якому є найбажанішою мрією більшості тенісистів. Протягом перших десяти років у ньому приймали участь лише чоловіки, але у 1887 році вперше до турніру допустили жінок.

В 1896 році теніс став олімпійським видом спорту. Та на відміну від багатьох спортивних дисциплін теніс залишився самодостатньою грою – хоча відомі тенісисти раз у чотири роки залюбки приїжджають на змагання найкращих атлетів світу, золота медаль Олімпійських ігор котується значно нижче від перемоги на одному з турнірів Великого шлему. Частково це пояснюється тим, що теніс виключався з програми Олімпіад і лише з 1988 року постійно присутній в програмі олімпійських змагань.

Всесвітній день тенісу відзначається щороку у перший понеділок березня з 2013 року.

Тенісні корти

Якщо основою будинку є фундамент, то у тенісі – це покриття кортів. Всі чотири турніри Великого шлему спочатку проводилися на трав’яних кортах. Але на відміну від своїх ранніх прообразів теніс надзвичайно відкритий до змін – він з легкістю абсорбує всі корисні для гри досягнення науки та сучасні технології.

Розмір корту і висота сітки не змінюються з 1882, а от його покриття пройшло цікаву еволюцію, внаслідок якої слово «lawn» (галявина) стало не в повній мірі відповідати місцю, на якому проводиться гра.

В 1878 році чемпіони Вімблдону брати Вільям і Ернест Реншоу збудували трав’яний тенісний корт в Каннах, де любили відпочивати. Але вони дуже швидко зрозуміли, що південь Франції – це не дощова Англія і що на спекотному сонці трава дуже швидко вигорає. Але рішення знайшлося: брати почали подрібнювати зіпсовані теракотові горщики і встелювати корти отриманим з них порошком. Недолік кортів з таким покриттям (глина довго сохне після дощів) усунули в 1909 році, коли англійська компанія En Tout Cas винайшла суміш подрібненої цегли із піском, яка швидко підсихала.

Певний час ґрунт був основним тенісним покриттям, навіть US Open три роки проводився на глині. Але з 70-х років минулого століття природні покриття кортів (трава і ґрунт) почали витіснятися штучними і більш сучасними – хардовими. В їх основі – бетон або асфальт, а верхні шари складаються з синтетичних матеріалів.

Спочатку хардові покриття робили зеленими або помаранчевими, тобто мала місце мімікрія під трав’яне або ґрунтове покриття. Але в 21 столітті кольорова гама тенісних кортів суттєво збагатіла. Спочатку на турнірі «Мастерс» в Мадріді встелили синій хард. Телебачення зустріло це нововведення із захватом – показувати теніс на синьому тлі набагато легше.

Цікавий факт. З моменту виникнення гри в тенісі використовувались білі або чорні м’ячі. Але в 1972 році Міжнародна федерація тенісу встановила новий кольоровий стандарт для м’ячів – вони мають бути жовтого кольору, оскільки монохромні м’ячі погано розрізняються на екрані. Білі м’ячі і досі допускаються, але майже не використовуються.

Зелене покриття кортів і досі залишається найбільш популярним, але все частіше на тенісних турнірах можна зустріти покриття різноманітних кольорів і текстур – від синього грунту до чорного харду.

Історія виникнення рахунку в тенісі

В тенісі застосовується доволі оригінальна система рахунку, в основі якої лежить поділ на гейми і сети.

У грі тенісисти почергово міняються правом на подачу м’яча, а період гри між змінами подачі називається гейм. Рахунок виграних розіграшів в межах одного гейму ведеться за допомогою шістдесяткової системи числення, яку винайшли шумери в III тисячолітті до нашої ери і яку ми використовуємо для виміру кутів та ліку хвилин. По суті, в цій системі простежується примітивний поділ цілого на чотири частини.

В межах одного гейму гравець повинен для перемоги виграти чотири розіграші: за перший він отримує 15 очок, за другий – 30, за третій – 40 і за четвертий йому присуджується перемога в геймі. Але за рахунку 40:40 тенісисти грають до переваги у два виграних м’ячі.

Існують різні пояснення саме такої системи рахунку.

За однією з версій, в ранніх прототенісних іграх рахунок очок вівся виходячи з поділу доби на 24 години, де 1 година ототожнювалась з 1 геймом (тоді гра велась до 24 геймів). В свою чергу години ділили на чверті, а кожен виграний розіграш прирівнювали до 15 хвилин. Тобто, як і в сучасній грі, за виграні розіграші нараховували 15, 30, 45 і 60 очок. З часом, для скорочення замість 45 стали говорити просто 40, хоча ще в кінці 19 ст. у Франції відраховували 45.

За другою версією, поява такого розподілу очок завдячує середньовічній комерціалізації тенісу, оскільки в теніс грали в першу чергу на гроші і доволі значні. При цьому, вартість одного виграного розіграшу дорівнювала 15 су, а чотири виграних розіграші дорівнювали 60 су або одному луїдорові.

Для перемоги в сеті треба виграти 6 геймів, але:

• за рахунку 5:5 грають до переваги у два гейми – до 7:5;
• за рахунку 6:6, грають так званий тай-брейк – до 7 виграних розіграшів (за рахунку 6:6 вже на тай-брейку грають до переваги у два м’ячі).

Ще донедавна на більшості турнірів Великого шлему за рахунку 6:6 у вирішальному (третьому для жінок і п’ятому для чоловіків) сеті тенісисти грали до переваги у два гейми, тобто 8:6, 9:7, 10:8 тощо. Але з метою зменшення навантаження на спортсменів і тривалості тенісного матчу (вимога телевізійників) організатори почали більш широко використовувати гейми спеціального формату (у яких система рахунку відрізняється від звичайних геймів) – тай-брейки (до 7 виграних розіграшів) і супер-тай-брейки (до 10 виграних розіграшів). Іноді на менш вагомих турнірах супер-тай-брейки проводять навіть замість сетів.

Для перемоги в матчі треба виграти 2 сети (в трьохсетових поєдинках) або 3 сети (в п’ятисетових поєдинках). В сучасному тенісі п’ятисетові поєдинки відбуваються лише на турнірах Великого шлему в чоловічому одиночному розряді.

Структура тенісних змагань

Тенісні змагання проводяться у формі турнірів, як правило, за олімпійською системою, тобто з іграми на виліт. Дуже рідко в межах турніру проводиться групова фаза – в першу чергу такий формат застосовується на підсумкових турнірах з обмеженим колом учасників.

З метою унеможливлення зустрічі найсильніших тенісистів вже в перших колах турнірів використовується система «посіву», за якої найрейтинговіші гравці отримують номер від 1 до 8, 16 або 32 (це залежить від кількості учасників) і таке місце в турнірній сітці, щоб зустрітися і іншим «сіяним» лише на пізніх стадіях турніру. Наприклад, при 32 сіяних гравцях перший и тридцять другий номер посіву можуть зустрітися не раніше 1/16, а перший і другий номер – тільки у фіналі.

Цікавий факт. Ідея «посіву» гравців належить англійському математику Чарльзу Лютвиджу Доджсону, якого ми більше знаємо під іменем Льюїса Керрола, автора пригод Аліси в Дивокраї та задзеркаллі.

Хребтом сучасного турнірного розкладу є чотири турніри Великого шлему

Тенісний термін «Великий шлем» (Grand Slam) своїм походженням завдячує картковій грі бридж. Інколи вживається варіант «Великий шолом»: англійське слово «slam» (сильний удар) через співзвучність із назвою предмету захисного обладунку помилково перекладають як «шолом».

Tweet

В бриджі термін Grand Slam означає, що гравець бере в ході одного розіграшу всі 13 взяток. За аналогією спортивні журналісти почали вживати цей термін щодо тих тенісистів, які виграли або можуть виграти всі чотири найголовніших турніри протягом одного року.

Найбільш престижні і популярні тенісні змагання в світі:

1. Відкритий чемпіонат Австралії (Australian Open) – післяноворічний турнір, яким фактично відкривається тенісний сезон (перед ним проходять невеликі турніри, які розглядаються більше як підготовка до головної події). Вперше проведений в 1905 році.
2. Відкритий чемпіонат Франції (Rolland Garros) – апофеоз весняних турнірів на ґрунті, проводиться з 1891 року.
3. Вімблдонський турнір (Wimbledon Championships) – найстаріший і найпрестижніший турнір в тенісному турі в цілому та на траві зокрема, починається через 2-3 тижня після Rolland Garros.
4. Відкритий чемпіонат США (US Open) – проводиться у вересні і завершує серію турнірів на американському континенті. Проводиться з 1881 року.

Цікавий факт. Великий шлем виграли лише п’ятеро тенісистів:

– у чоловіків – Дональд Бадж (США) – 1938 р. і Род Лейвер (Австралія) – 1962 і 1969 р.;

– у жінок – Морін Коннолі (США) – 1953 р., Маргарет Сміт Корт (Австралія) – 1970 р. і Штеффі Граф (Німеччина) – 1988 р.

Інші тенісні турніри проводять майже протягом всього року такі організації як ATP (Асоціація тенісистів-професіоналів), WTA (Жіноча тенісна асоціація) та ITF (Міжнародна асоціація тенісу).

За досягнення в кожному з турнірів тенісисти отримують бали, сума яких за річний період визначає їх місце в рейтингу тенісистів.

Також проводяться командні тенісні змагання. В 1899 році майбутній військовий міністр США та генерал-губернатор Філіпін Двайт Девіс розробив першу схему міжнародного командного турніру на вибування. Цей турнір проводиться з 1900 року і отримав назву свого засновника. Кубок Девіса – найпрестижніший командний турнір, у якому беруть участь чоловічі збірні з різних країн.

Досягнення українців в тенісі

Українські тенісисти неодноразово ставали переможцями турнірів під егідою ATP та WTA, в тому числі і найбільш престижних з них. В 2018 році Еліна Світоліна перемогла на підсумковому чемпіонаті WTA Finals, в якому беруть участь вісім найрейтинговіших тенісисток за підсумками року.

А от в турнірах Великого шлему українці досі не перемагали. Найближче до перемоги був видатний тенісист Андрій Медведєв, якому до мрії до вистачило всього лише одного виграного сету.

В 1999 році Медведєв перебував в ігровій кризі – колишня четверта ракетка світу перебував на межі другої сотні рейтингу. Його розпач досяг такої межі, що він вже починав розглядати варіант із завершенням кар’єри, хоча на той момент йому було всього лише 24 роки. Якось після чергової поразки в першому колі турніру в Монте-Карло і за декілька тижнів до свого улюбленого Rolland Garros він зайшов до бару, щоб зняти психологічну напругу, де зустрівся з легендарним американським тенісистом Андре Агассі.

Цікаво, що кар’єра тезки українця теж нагадувала американські гірки – після стрімкого злету і перших рядків рейтингу Агассі скотився у другу сотню, після чого знову відбулося повернення на вершину. Під час розмови Агассі дав Медведєву декілька дуже слушних порад щодо гри і тренувань, а також психологічно розрадив його.

Крім того, за два тижні до відкритого чемпіонату Франції Медведєв відновив стосунки з німецькою тенісисткою Анке Хубер, яка повернула йому спортивну мотивацію і стала його музою під час турніру. Перед Rolland Garros-1999 українець посідав 100 місце рейтингу – останнє, яке давало прямий доступ до основної сітки змагань. Тому від нього ніхто не чекав дива. Але вже в другому колі він переміг багаторазового чемпіона турнірів Великого шлему Піта Сампраса, в чвертьфіналі – минулорічного переможця Густаво Куертена з Бразилія і за іронією долі у фіналі зустрівся з Андре Агассі.

Цікавий факт. В Парижі Медведєв грав в туристичних клітчастих шортах та звичайній (не фірмовій) футболці. Але його опонент по фіналу в оригінальності екіпіровки «перевершив» українця: на перший матч турніру Андре Агассі забув взяти труси, тому грав в шортах на голе тіло. Після перемоги в першому колі забобонний американець вирішив нічого міняти і без білизни пройшов всі кола Rolland Garros.

У вирішальному матчі Медведєв виграв перші два сети з рахунком 6:1, 6:2. На будь-якому іншому турнірі українець вже святкував би перемогу, але це був турнір Великого шлему і треба було вигравати ще один сет. На жаль, за рахунку 4:4 Агассі віднайшов ключ до гри Медведєва і переломив ситуацію на свою користь – 4:6, 3:6, 4:6.

Погодьтесь, що драматургія заслуговує на екранізацію: розпач головного героя і пошук сенсу буття, поради товариша, повернення кохання, майже здійснена мрія і фінал без хепі-енду.

Цікавий факт. В 2004 в прокат вийшов фільм «Вімблдон» (Wimbledon), сюжет якого нагадує історію Андрія Медведєва. Він і справді знятий за мотивами реальних подій, але прототипом головного героя став хорватський тенісист Горан Іванішевич, який тричі програвав у фіналі Вімблдонського турніру, а переможцем став на схилі своєї кар’єри, перебуваючи на момент початку змагань на 125 місці в рейтингу.

Добірка фільмів про теніс на реальних подіях

Добірка захопливих фільмів про теніс, заснованих на реальних подіях:

• “Король Річард” (King Richard, 2021) – Фільм розповідає про Річарда Вільямса – батька легендарних тенісисток Вінус і Серени Вільямс. Його нестандартні методи виховання, непохитна віра в дочок і наполегливість допомогли їм стати світовими чемпіонками. Вілл Сміт у ролі Річарда отримав «Оскар» за цю роль.
• “Борг проти Маєрса” (Borg vs McEnroe, 2017) – Драма, що відтворює епічне протистояння шведа Бйорна Борга та американця Джона Маєрса у фіналі Вімблдону 1980 року. Фільм чудово передає контраст між спокійним Боргом та емоційним Маєрсом, а також внутрішню боротьбу спортсменів.
• “Битва статей” (Battle of the Sexes, 2017) – про історичний матч Біллі Джин Кінг і Боббі Ріггса. Картина заснована на відомому матчі 1973 року між першою ракеткою світу Біллі Джин Кінг та екс-чемпіоном Боббі Ріггсом. Гра стала знаковою подією в боротьбі за гендерну рівність у спорті. Емма Стоун і Стів Карелл чудово передали характери своїх героїв.
• “McEnroe” (2022, документальний) – про кар’єру і особисте життя Джона Маєрса.
• “Untold: Breaking Point” (2021, документальний) – про Марді Фіша, який боровся з тривожним розладом під час кар’єри.
• 7 днів у пеклі (7 Days in Hell, 2015) – Хоча це псевдодокументальна комедія, вона пародіює реальні тенісні події, особливо найдовший матч в історії тенісу між Джоном Ізнером і Ніколя Маю на Вімблдоні 2010 року. З гумором і перебільшенням стрічка показує абсурдність надзвичайно затяжного поєдинку.

«Вімблдон» (Wimbledon, 2004) – фільм, де багато тенісу, це художній романтичний фільм, а не історія, заснована на реальних подіях. Фільм розповідає про вигаданого британського тенісиста Пітера Колта (у виконанні Пола Беттані), який колись був на вершині рейтингу, але втратив форму. Він отримує шанс зіграти на Вімблдоні, де знайомиться з молодою талановитою американською тенісисткою Ліззі Бредбері (Кірстен Данст). Їхній роман стає ключовим фактором у відродженні кар’єри Пітера. Хоча в фільмі є багато деталей, пов’язаних із реальним турніром Вімблдон, сам сюжет вигаданий. Але, якщо хочеться тенісного фільму…

Ці фільми не лише передають динаміку тенісу, а й розкривають драматичні історії, які стоять за перемогами і поразками спортсменів.