Червоні маки як символ пам’яті

Червоні маки як символ пам’яті, поговорімо про це… Національний герой Канади Джон Мак-Крей мав хист до малювання, поезії та медицини. Та в першу чергу він вважав себе солдатом: добровольцем він брав участь в другій англо-бурській війні (1899-1902), а з початком Першої світової війни був зарахований до канадських експедиційних сил.

Але навіть досвідченого воїна вразило те, що довелося пережити в першій бійні світового масштабу. У листі до своєї матері він назвав “жахіттям” Іпрську битву у Фландрії, під час якої німці організували одну з перших хімічних атак в історії військової справи.

Однією з жертв цієї битви став близький товариш Мак-Крея, на похоронах якого він помітив яскраві червоні квіти навколо могил загиблих солдат – маки. Вже наступного дня він написав один з найвідоміших віршів про війну, яким оспівав душі полеглих воїнів – “У полях Фландрії“.

В полях фламандських квітне мак
Поміж хрестів - скорботний знак
По нас; а жайвір серед хмар
Нам шле свій спів - останній дар,
Ледь чутний тут крізь грім атак.
Бо ми, полеглі в цих полях,
Ми, що кохали, нині - прах,
Жили - і прийняли удар
В полях фламандських.
Ідіть у бій, забувши страх,
Нам світоч випав з рук, відтак -
Вам підіймати цей тягар!
Якщо загасне віри жар -
Наш сон розвіється, як мак,
В полях фламандських…

(переклад Оксани Самари)

Вірш-реквієм про крихкість людського життя у воєнний час здобув популярність одразу після публікації, а от мак став символом пам’яті жертв військових конфліктів завдяки викладачці Університету Джорджії та благодійниці Моїні Майкл. Твір Мак-Крея глибоко вразив її, тому у власному вірші “Ми збережемо віру” вона заприсяглася завжди носити червоний мак. Вже у 1921 році ветеранські організації США та Великої Британії почали використовувати мак як символ пам’яті.

Червоні маки виростали прямо на полях битв — завдяки уламкам. Червоні маки вкрили поля Фландрії після Першої світової війни. Але мало хто знає, що вони з’явилися саме завдяки уламкам розбитої цегли та каміння. Після артобстрілів у ґрунт потрапляло багато вапна з руйнованої кладки, і це стало ідеальним добривом для маків. Перші кілька років вони розцвітали у тисячах, але з часом, коли все вапно було поглинуто рослинами, маки зникли майже так само швидко, як і з’явилися. ¹

Мак пам’яті придумали так, щоб його можна було зробити однією рукою. У 1922 році майор Джордж Хаусон заснував «Фабрику маків» у Річмонді, аби дати роботу пораненим ветеранам. Дизайн штучного маку був продуманий до дрібниць: його можна було зібрати лише однією рукою. Це дозволяло працювати навіть тим, хто втратив кінцівку на війні. І сьогодні фабрика продовжує свою роботу — і щороку виготовляє понад 36 мільйонів маків, зберігаючи дух турботи й вдячності. ¹

Маки стали символом скорботи ще до Першої світової. Більшість асоціює маки із пам’яттю про загиблих у світових війнах, але насправді цей образ з’явився значно раніше. У літературі маки століттями символізували передчасну смерть молодих чоловіків. Ще в «Іліаді» Гомера описується, як молодий троянський принц гине на полі бою — і його смерть порівнюється з маками, що «схиляються до землі, переобтяжені дощем».

Ніколи? Знову!

Мак є одним з найпопулярніших образів в українській традиції. Через свої природні особливості він символізує зв’язок зі світом мертвих. Тому вибір на користь маку як символу Дня пам’яті та примирення є для України природнім, як з погляду спорідненості з європейським культурно-цивілізаційним простором, так і виходячи з прадавніх традицій українського народу.

Автором символу, який одночасно уособлює макову квітку та кривавий слід від кульового поранення, є дизайнер Сергій Мишакін.

Однак нині гасло “Ніколи знову” вже не виглядає актуальним, бо на українську землю знову прийшла війна: російські окупанти вбивають старих і малих, руйнують міста та села, родючі землі замість пшениці всіяні мінами. Якщо в 2014 році українським воїнам вдалося локалізувати агресію на сході країни, то в лютому 2022 жахіття війни відчули мешканці населених пунктів по всій Україні: від Львова до Маріуполя, від Києва до Херсона. Ніколи? Знову!

Читайте також: Геноцид в Руанді: як отруйне слово вбиває