Цікаві факти про гітару

Є звуки, які здатні торкнутися душі так, що всередині прокидаються спогади, почуття, ніжність й тепло, ніби саме життя на мить завмирає, слухаючи себе. Ви так чуєте гітару? Вона може плакати й сміятися, шепотіти про кохання й кричати від болю. Гітара — це історія людства, історія чиєїсь долі, звучання душі та почуттів. Її струни пам’ятають і старовинні іспанські балади, і шалений ритм рок-н-ролу. Вона — супутниця мандрівників, поетів, закоханих і бунтарів. Цікаві факти про гітару розповідають про її шлях у часі та у світі.

Гітара пройшла довгий шлях — від дерев’яних інструментів придворних музикантів до блискучих електрогітар на світових сценах. Трансформація гітари у часі вражає, але насправді, вражають зміни світу, гітара лише відзеркалює їх.

18 вересня щороку відзначають Всесвітній день гітари.

Цікаві факти про гітару

Гітара — це ціла історія, сповнена звуків, форм і перевтілень. Її шлях почався ще у шістнадцятому столітті в Іспанії, де вона народилася з давнього guitarra latina — середньовічного інструмента з вузьким корпусом і чотирма струнами. Тодішня гітара була ніжнішою, глибшою, з різьбленою розеткою навколо отвору, крізь який виходив її голос.
Назва «гітара» приходить через ісп. guitarra та лат. cithara від давньогрецької κιθάρα — «кіфари», родички ліри. Етимологія інструмента така ж мандрівна, як і його пісні.
Сучасна гітара — член великої «родини лютень», шість струн, корпус-резонатор, гриф із ладами й головка з кілками. Її класику творить дерево й порожнина, що дихає разом зі струною, тоді як електрогітара майже беззвучна без підсилювача — вона перетворює вібрації металевих струн на електричний сигнал, який оживає в гучномовцях.

Лютня — це витончена прародичка гітари, інструмент, який звучав у середньовічних палацах задовго до того, як з’явилися перші акорди на шести струнах. Саме від неї гітара успадкувала граційні обводи корпусу, мелодійність і душевну мову струн. Лютня старша сестра гітари, чий ніжний голос колись лунав при світлі свічок у замкових залах Європи.
Звичайна гітара має шість струн, але зустрічаються «рідкісні звірі» з чотирма, дванадцятьма і навіть вісімнадцятьма струнами.

Реклама - Прибрати за підпискою

Антоніо Страдіварі робив і гітари: «Rawlins» (1700) зберігається у Національному музичному музеї США, а «Sabionari» (1679) — один із небагатьох відновлених і придатних до гри барокових інструментів майстра.
На фото Гітара Страдіваріус «Rawlins» (1700 р.), частина колекції Страдіваріус у Національному музеї музики, Вермільйон Larry Jacobsen

Hitara Stradivarius Roulinsa 1700 r. chastyna kolektsii Stradivarius u Natsionalnomu muzei muzyky Vermilyon

Спершу гітара мала лише чотири струни, згодом — п’ять, а наприкінці вісімнадцятого століття — шість. Саме тоді народився знайомий усім лад: мі – ля – ре – соль – сі – мі, який зберігся до сьогодні. У дев’ятнадцятому столітті майстер Антоніо Торрес перетворив гітару на справжню диво-резонуючу скриню — класичну гітару з тонким корпусом, витонченою формою й могутнім звучанням. Відтоді її голос наповнив концертні зали, кав’ярні, площі й серця мільйонів.
Сучасну класичну гітару «перекроїв» саме Антоніо де Торрес: збільшив корпус, полегшив верх і запровадив легендарну віялову розклинку. Саме його конструкція задала звучання інструмента на століття. ¹
До 1800-х подвоєні курси струн поступово зникли, а шість одиночних струн усталили стандартний стрій E–A–D–G–B–E. Його «неправильність» — єдина велика терція між G і B — робить акорди зручними та гнучкими.
Спершу струни були зроблені з овечих кишок — теплі, м’які на дотик. Потім їм на зміну прийшли метал і шовк, а ще пізніше — нейлон, який подарував гітарі нове, чисте дихання. Під час Другої світової майстер Альберт Авґустін разом із Андресом Сеговія та інженерами DuPont створили перші нейлонові струни (серійно — з 1947–48 рр.). Вони замінили крихкі жильні й зробили тембр рівнішим і стабільнішим. ²
Ще задовго до електрики гітара виростала з аматорського інструмента у концертний, завдяки новій техніці гри (і транскрипціям) Франсіско Тарреги, а в ХХ столітті — завдяки виступам Андреса Сеговії. Звідси й класичний канон, що сформував епоху — від сольних залів до навчальних класів.
Ще в середині ХІХ століття майстер-новатор Крістіан Фредерік Мартін створив те, що перевернуло світ гітар — знамениту X-розклинку (X-bracing). Ця система внутрішніх ребер жорсткості дозволила інструменту звучати глибше, гучніше й водночас залишатися легким і живим. Саме завдяки цьому гітара почала співати, а не просто звучати.
А вже у 1916 році компанія Martin об’єдналася з видавцем Oliver Ditson, щоб створити щось абсолютно нове — гітару з великим корпусом, яку назвали “Dreadnought”. Її форма здавалася громіздкою для того часу, але саме вона дала музикантам те, чого вони давно прагнули — глибоке, насичене, «басовите» звучання, яке можна було відчути не лише вухами, а всім тілом. Перші dreadnought-гітари спершу не здобули миттєвого успіху, проте час поставив усе на свої місця. Уже за кілька десятиліть вони стали золотим стандартом акустичного звуку, символом могутності та теплоти. Саме цей формат визначив, як має звучати «велика гітара». І сьогодні, коли ви чуєте густий, оксамитовий бас акустики, знайте — він бере початок із того далекого 1916-го, коли Martin і Ditson разом подарували світу легенду під назвою Dreadnought.

Bila akustychna hitara Dreadnought foto — Біла акустична гітара Dreadnought

У 1929 році за запитом банджиста Перрі Бехтела Martin створив першу серійну 14-ладову флаттоп-гітару — Orchestra Model. Вона дала гітаристам вільний доступ «угору» грифа й закріпила сучасну ергономіку.
Перші магнітні звукознімачі почали ставити на порожнисті корпуси ще у 1920-х, а експерименти Леса Пола й Лео Фендера із суцільним корпусом у 1940-х проклали шлях революції — інструмент став керуватися електрикою, а не лише повітрям у деці.
У 1926-му Джон Допрера винайшов першу резонаторну гітару (Tricone), щоби зробити гітару голоснішою в епоху гавайського буму. Далі з’явилися Dobro й National — металеве сяйво блюзу й кантрі.
Загадкова «Сковорода» — не кухонний посуд, а найперша електрогітара-гавайка, яка з’явилася у 1931 році завдяки винахідливості Джорджа Бошама. Її справжня назва — Rickenbacker Electro A-22 — але прізвисько «Сковорода» інструмент здобув через свій круглий корпус та витягнутий гриф, що справді нагадували кухонну сковорідку. Вона увійшла в історію не просто як перша гитара з підсиленням, а як інструмент, що відкрив двері в нову еру музики.
Порожній круглий корпус і довгий гриф — усе в її формі мало символічне значення: це був «праобраз» електрогітари, не схожий на класичні дерев’яні моделі, що були звичні слухачеві. «Сковорода» стала першим комерційно успішним інструментом свого типу — іншими словами, музиканти могли купити її й зробити свою музику гучнішою, ніж будь-коли.

Rickenbacker A-22 «Frying Pan» — перша комерційно успішна електрогітара (лап-стіл), відлита з алюмінію у 1931/32 рр. Її підковоподібний звукознімач став іконою ранньої електрифікації.

Саме ця Сковорода стала порталом між акустичним світом і світом магічного, електричного звуку. Вона не просто відкрила дорогу гітарі-електриці — вона подарувала новий голос, який змінив обличчя музики XX століття.

Коли у двадцятому столітті на сцену вийшла електрогітара, усе змінилося. Вона навчилася кричати, шепотіти й ревіти — не деревом, а струмом. Від її звучання народилися нові епохи: блюз, рок, джаз. Її тримали в руках Ерік Клептон, Слаш, Доллі Партон, Брюс Спрінґстін — кожен із них розповідав свою історію через шість струн.
Та й досі, коли гітара звучить — класична чи електрична, стара чи нова — у ній чути Іспанію XVI століття, руки майстрів і серце того, хто грає. Бо гітара — це не просто інструмент. Це голос душі, який вміє говорити без слів.

Першою масово успішною суцільнокорпусною «іспанського» типу стала Fender Telecaster (1950–51): плаский корпус, гвинтове кріплення грифа, виробництво «на потоці». Саме Фендер довів, що така гітара може підкорити сцени.
Цікаво, що не кожен творець — виконавець: Лео Фендер, батько Telecaster і Stratocaster, взагалі не вмів грати на гітарі — він прийшов із бухгалтерії та радіомайстерні, але дав світові першу масову «суцільнотiлесну» електрогітару (Telecaster, 1950) ³

А 1977-го електрогітара долетіла до космосу: «Johnny B. Goode» Чака Беррі з її риффом потрапила на золоті платівки апаратів Voyager. ³
Ще космічні пригоди гітари пов’язані з канадським астронавтом Крісом Хедфілдом, що записав музичний кліп просто на Міжнародній космічній станції. Це був перший музичний кліп, знятий у космосі. Хедфілд співав і грав на гітарі, плаваючи в невагомості, а у кадрі — космічні кабелі, ілюмінатори та безмежжя Всесвіту навколо. Він трохи змінив текст: в оригіналі Major Tom втрачає контакт з Землею, а в його версії — отримує наказ і благополучно повертається додому. Це мало сенс: гітара звучала на завершення його останньої місії. На Землі британський співак Девід Боуї (автор оригінальної пісні) особисто відзначив кліп, написавши в Twitter: “Hallo Spaceboy…” Але круто вийшло, подивіться:

Найвідоміша у світі гітара Gibson Les Paul колись… не «зайшла»: у 1961-му модель зняли з виробництва й повернули лише в 1968-му. Сьогодні «санберсти» 1958–1960 вважаються «святим Ґраалем», і їх виготовили орієнтовно 1400–1712 штук.

На фото: Gibson Les Paul Lightburst

Les Paul — це не просто гітара, а втілення розкоші у звуці. Її корпус із теплого махаоні вкритий різьбленою кленовою «чашею», що блищить, мов лакований мед. Gibson міг дозволити собі те, чого не мав стриманий Telecaster від Fender — і перетворив цю розкіш на мистецтво. Клен надає звуку блиску, ясності й того самого «удару», за який Les Paul обожнюють рок-легенди.

Навіть кольори тут мають свої історії. Відомий відтінок «TV Yellow» нібито придумали, щоб гітара краще виглядала на чорно-білому телебаченні 1950-х. Чи це правда, чи просто гарна легенда — не так важливо. Бо Les Paul завжди виглядає так, ніби створена для сцени й світла прожекторів.

Світ дорогих гітар сповнений несподіванок. Найцінніша Les Paul — зовсім не легендарний «sunburst», а скромна 1957 Goldtop, що сяє м’яким золотом і колись належала Дюейну Оллману. Саме її звук пронизував легендарні записи Allman Brothers Band. А найдорожча Gibson у світі — взагалі не електрична, а акустична J-160E Джона Леннона. Саме з нею він створював «Love Me Do» — і, можливо, ще десятки пісень, що змінили музику назавжди. Навіть буденність у Gibson перетворюється на ритуал: кожна гітара проходить через дві фарби й шість тонких шарів нітролаку, поки не набуде того впізнаваного блиску й запаху майстерні. Це не просто виробництво — це алхімія звуку, дерева й часу.
Трояндове дерево й кордони. Довгі роки трояндове дерево (rosewood) — розкішна, темна порода, з якої роблять гітари, скрипки й фортепіано — було під суворим контролем міжнародної угоди CITES, що обмежує перевезення рідкісних видів деревини через кордони. Музикантам доводилося заповнювати гори паперів і отримувати спеціальні дозволи, навіть якщо вони просто їхали на концерт із власною гітарою.
Та з 2019 року правила пом’якшили: готові інструменти з більшості видів трояндового дерева більше не потребують дозволів на перевезення. Це означає — більше ніякої бюрократії, жодних затримок на митниці, жодних переживань перед туром чи мандрами. Є лише один виняток: бразильська далбергія — найдорожча й найрідкісніша, з неповторним тембром, усе ще залишається під суворою охороною природи. Отже, світ музики знову став вільнішим. Гітарист може просто взяти свій інструмент — і вирушити в дорогу, не думаючи про папери, а лише про музику.
Естас Тоне — американський музикант з українським походженням, народився і виріс у м. Запоріжжя, сучасний трубадур, громадянин світу, так він себе називає. Естас Тоне — вуличний філософ із гітарою, чия музика не потребує слів. Його музика схожа на подих Всесвіту: то лагідна, мов світанок, то вибухова, як полум’я вітру. У його музиці змішалися фламенко, класика, східні мотиви та імпровізація, але жоден жанр не здатен її описати. Це музика душі, що згадує, ким вона була — і ким може стати. Цікаво, що Естас Тоне навчався з малечку у музичній школі, потім понад 10 років не брав інструмент до рук, а його долю змінила й визначила, подарована другом гітара, з якою він почав виходити грати на вулиці Нью-Йорка. Сьогодні Естас Тоне — всесвітньо відомий гітарист. Просто послухайте:

Гітара — універсальний перекладач емоцій. У фолку, блюзі, кантрі та особливо у рок-музиці вона — або серце гармонії, або смолоскип соло; у джазі — і ритм, і імпровізація. Сьогодні ми сприймаємо це як очевидність, але ця всежанровість — результат століть розвитку форми, матеріалів і технологій.

Реклама - Прибрати за підпискою

Гітара тренує пам’ять і терпіння, дисциплінує щоденною «гімнастикою» акордів, дає канал для емоцій і знімає напругу. Це інструмент, що лікує ритмом і диханням: інколи достатньо кількох хвилин зі струнами, аби день став світлішим. Хто тримав гітару в руках, той знає…

Читайте також: Цікаві факти про укулеле

З чого роблять сучасні акустичні гітари?

Сучасні акустичні гітари — це поєднання традиції й технологій. Зазвичай корпус виготовляють із махагоні, клена, палісандра або ялини, адже саме ці породи дерева надають глибині звуку особливого характеру. Ялина відповідає за дзвінкість, махагоні — за теплоту, а палісандр додає об’єму. Гриф часто роблять із махагоні або клену, а накладку — з палісандра чи ебену. У сучасних моделях дедалі частіше використовують екоальтернативи — ламінати, композити чи бамбук, щоб зменшити вплив на природу.

Який інструмент найближчий родич гітари?

Найближчими родичами гітари вважають віцели та лютні — старовинні струнні інструменти, які звучали в Іспанії та Італії ще у Середньовіччі. Віуела навіть мала схожу форму корпусу й кількість струн. А ще «родичами» можна назвати мандоліну, укулеле й банджо — усі вони належать до сімейства щипкових інструментів, де звук народжується від легкого дотику пальців чи медіатора.

Чи є гітари в оркестрі?

У класичному симфонічному оркестрі гітара — гість, а не постійна учасниця. Проте вона з’являється у творах, де потрібен її особливий тембр: наприклад, у музиці іспанських композиторів, у фламенко чи сучасних оркестрових аранжуваннях. Натомість у джазових, естрадних і кінематографічних оркестрах гітара має своє стабільне місце — часто навіть декілька: ритм-гітара, соло-гітара й бас. Бо там, де потрібні емоції, завжди знайдеться місце для шести струн.

Читайте також: Цікаві факти про фортепіано