Я вчора пропустила важливу дату – 12 січня в Україні відзначали День українського політв’язня.
Що це за день? Чому саме 12 січня? Та чому цей день стосується нас із вами?
12 січня 1972 року розпочалася найбільша хвиля репресій проти українських дисидентів. Цього дня у Львові заарештували В’ячеслава Чорновола, у Києві – Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Івана Дзюбу. Далі на них чекали тюремні терміни та довгі роки заслання (для багатьох – смерть у таборах, на чужині).
У 1975 році В’ячеслав Чорновіл (який після хвилі арештів отримав шість років таборів і три роки заслання) запропонував відзначати 12 січня День українського політв’язня.
Відзначати, як можуть це робити люди в неволі – добою голодування, на знак протесту проти радянського режиму…
Хотілось би згадувати цей день виключно в контексті історії, але реальність інакша. В 2014 році Росія анексувала український Крим. Нині на теренах РФ та окупованому Криму перебуває близько 100 українських політичних в’язнів. Ще більше 200 українців – у полоні так званих «ДНР» та «ЛНР».
Всі вони – наші люди. Бізнесмени, адвокати, спортсмени, митці, лікарі. Російська влада звинувачує їх в тероризмі, екстремізмі та шпигунстві. Хтось – вже засуджений до декількох років колонії. Хтось – чекає на вирок, на території ворога.
Що ми можемо зробити в ці важкі дні для своїх співвітчизників?
Написати їм листа
Паперового листа, які вже 100 років ніхто не пише. А ми це зробимо.
Не поспішайте казати, що це дурість. На щастя, нам просто важко зрозуміти, що таке обмеження волі. Що таке життя в чотирьох стінах російської в’язниці, де тебе щодня переконують в тому, що ти своїй країні не потрібен. Про тебе забули. Тебе звідси не витягнуть.
Ось що пише про листи з волі Олєг Сєнцов: «Для будь-якого ув’язненого: політичний він, не політичний, українець, казах, хто завгодно. У в’язниці листи – це найважливіше. Ти можеш не поїсти день, ти можеш залишитися без передачі, щось можуть з тобою зробити, але лист… Всі чекають листів. Тому пишіть. Про що завгодно. Просто це дуже підтримує».
Є такий сайт, присвячений українським політв’язням – Let My People Go (за цим посиланням можете перейти на нього). Нині тут триває зимовий марафон листів до в’язнів Кремля – і я дуже прошу вас долучитися до цієї ініціативи.
На сайті є цілий список українських в’язнів (поіменно) з поштовими адресами колоній. Також, тут є детальна інформації про деяких бранців – максимально зібрано з тих даних, які є у відкритому доступі для української сторони.
ВАЖЛИВО!
Є певні правила написання листів політичним в’язням (на сайті інформація дублюється, але не зайвим буде нагадати):
- Листи мають бути написані російською мовою;
- Текст мусить бути політично нейтральним;
- На конверті важливо вказувати рік народження і повні ПІБ в’язня (ці дані теж є на сайті);
- Якщо ви хочете, аби адресат вам відповів, додайте до листа чистий аркуш паперу і конверт. Навіть якщо ви не чекаєте на відповідь, все одно папір і конверти стануть їм у нагоді — у в’язниці навіть вони в дефіциті.
А тепер (поки вас не поглинули справи/проблеми/побутові дрібниці) задумайтеся: 1 лист – це 5 хвилин вашого часу.
Ваші банальні:
«мы о вас не забыли»,
«о вас помнят и ждут вашего возвращения домой»,
«все будет хорошо»,
«не ломайтесь – вы сильный!»
– це ковток віри та щастя для людини, яку ви ніколи в житті не бачили. Але яка є вашим співвітчизником, побратимом, українцем.
Пропоную показати, що ми сильні не лише на словах!
Я ніколи такого не робила, але сьогодні теж іду на пошту купувати конверти та марки для наших політв’язнів.
- Історія української мови: що варто знати - 13:23, 25.10.24
- Ковток свободи: чому потрібно писати листи українським політв’язням - 22:28, 13.01.21
Підписуйтесь на розсилку "Цікаві статті"
Кожної пʼятниці ми надсилатимемо вам нові цікаві статті за тиждень у вашу поштову скриньку. Відписатися можна будь-коли. Наш контент на 100% безплатний.