Глибоке дихання не заспокоює, а підштовхує до ризику? Несподіване відкриття

Порада «зроби глибокий вдих і видихни якомога повільніше» у відповідальний момент здається майже універсальною. Її дають психологи, тренери, лікарі, а наука справді підтверджує, що певні дихальні техніки зменшують тривожність і знижують кров’яний тиск. Однак нове дослідження вказує на несподіваний зворотний бік такої практики: замість того щоб заспокоювати, пролонгований видих може робити людей більш схильними до ризику. ¹

Група дослідників з клініки Шаріте в Берліні опублікувала результати невеликого експерименту в журналі Neuron, які ставлять під сумнів усталене уявлення про те, як дихання впливає на прийняття рішень. Виявилося, що техніка, відома як «пролонгований видих» (короткий вдих і дуже довгий видих), посилює чутливість мозку до потенційної винагороди, а отже — підштовхує до ризику.

Як дихання впливає на нервову систему

Автономна нервова система людини складається з двох гілок: симпатичної («бий або тікай») та парасимпатичної («відпочивай і перетравлюй»). Пролонгований видих відомий тим, що посилює активність парасимпатичної системи, переводячи тіло в стан спокою. Цей механізм давно використовують у військових і поліцейських тренуваннях, щоб зберігати холоднокровність під тиском. Однак, як зазначають автори дослідження, дотепер не було зрозуміло, чи змінює свідоме регулювання цього стану спокою самі рішення, які людина приймає.

Раніше вчені зі Стенфорда виявили, що в мозку мишей існує група нейронів — так званий «дихальний водій ритму» — яка має прямий зв’язок із центром збудження. Коли дихання сповільнюється, ці нейрони перестають активувати центр збудження, і мозок заспокоюється. Саме на цьому механізмі ґрунтується ефект заспокоєння від глибокого дихання. Однак нові дані свідчать, що цей же шлях може тонко змінювати й оцінку ризиків.

Нейробіолог Союн Пак та її колеги запросили 41 здорового молодого дорослого (середній вік — 25 років) і запропонували їм завдання: серію рішень про прийняття або відхилення 50-відсоткових азартних ігор. Під час експерименту учасники лежали в томографі, а дослідники стежили за їхнім серцебиттям, частотою дихання, шкірною провідністю та розміром зіниць.

Кожен учасник виконував завдання двічі: один раз у режимі нормального дихання, а другий — дотримуючись ритму 2:8 (вдих протягом двох секунд, видих — восьми). Це співвідношення суттєво подовжувало видих, сповільнювало загальне дихання та підвищувало два маркери парасимпатичної активності, пов’язані з серцем. Водночас показники симпатичної системи (шкірна провідність і розмір зіниці) не змінювалися, тобто ефект був спрямований саме на «заспокійливу» гілку нервової системи.

Що показали результати

Коли учасники дихали за схемою пролонгованого видиху, вони частіше погоджувалися на ризиковані ігри. Втім, це не було тотальним «засліпленням» до небезпеки: аналіз рішень показав, що дихальна техніка посилювала чутливість до розміру потенційної винагороди, тоді як чутливість до можливих втрат залишилася на тому ж рівні. Іншими словами, учасники не стали нерозважливими — вони просто більше звертали увагу на те, що могли виграти.

Щоправда, експеримент має суттєві обмеження: вибірка невелика, учасники — здорові молоді люди, а ризик у лабораторії був грошовою ставкою, а не реальним життєвим вибором. Крім того, суми виграшів і програшів у завданні навмисно зробили несиметричними, щоб полегшити виявлення ефекту. Для підтвердження результатів потрібні дослідження з більш збалансованими сумами та різноманітнішими групами учасників.