У 1950 році світ побачив одну з найважливіших стрічок в історії мультиплікації. «Попелюшка» стала другою повнометражною казкою студії Disney про принцесу після «Білосніжки та семи гномів» і першим масштабним проєктом компанії після закінчення Другої світової війни. У той період людство намагалося оговтатися від жахів глобального конфлікту, тому образ героїні, яка зберігає надію попри всі життєві негаразди, набув особливого символічного значення.
Для самої студії Walt Disney цей фільм був питанням виживання. На межі 1950-х років компанія перебувала у критичному фінансовому стані: успіх «Попелюшки» мав стати порятунком, а провал означав би остаточне закриття студії. Історія успіху картини виявилася настільки ж дивовижною, як і перетворення гарбуза на карету, заклавши фундамент для медіаімперії, яку ми знаємо сьогодні. 1
1. Ілен Вудс та випадкове прослуховування
Процес пошуку голосу для головної героїні відбувся завдяки збігу обставин. Автори пісень до фільму, Мак Девід та Джеремі Лівінгстон, звернулися до своєї знайомої Ілен Вудс, яка на той час мала власну радіопрограму. Вони попросили її записати демо-версії кількох композицій.
Записи передали Волту Діснею, не повідомивши про це саму співачку. Почувши голос Вудс, Дісней одразу зрозумів, що знайшов ідеальне втілення Попелюшки. Для самої артистки пропозиція озвучити роль стала несподіванкою, оскільки вона навіть не підозрювала, що бере участь у кастингу.
2. Технологічний експеримент у пісні
Музична сцена «Sing Sweet Nightingale» стала майданчиком для технічного експерименту, який випередив свій час. У цій композиції Ілен Вудс співає в гармонії з самою собою — ефект, відомий як подвійний запис.
На той момент такий метод не був поширеним у музичній індустрії. Пізніше цей прийом стане візитною карткою таких виконавців, як The Beatles, Бадді Холлі та Лес Пол. Використання інноваційного підходу в анімаційному фільмі, від успіху якого залежло майбутнє студії, було значним ризиком, проте результат став еталонним для тогочасної звукорежисури.
3. Обмежена роль Принца
Персонаж Принца у стрічці 1950 року залишився найбільш загадковою постаттю. Протягом усього фільму його називають виключно «Принц», а епітет «Чарівний» закріпився за ним значно пізніше як частина титулу, а не як власне ім’я.
Початковий сценарій передбачав ширше розкриття його характеру. Були заплановані сцени, де він грає з оленем у лісі (що спочатку виглядало як полювання), а також фінальна сцена зустрічі з Попелюшкою після того, як Великий Герцог знайшов її. У цій сцені Принц мав висловити здивування, що його обраниця — служниця, проте все одно прийняти її. Ці фрагменти були видалені під час монтажу для оптимізації хронометражу.
4. Жива зйомка як фундамент для анімації
Маловідомим фактом є те, що перед початком роботи над малюнками Disney створив повноцінну ігрову версію фільму. Кожну сцену зняли за участю живих акторів, щоб аніматори мали змогу детально вивчити рухи тіла та міміку для подальшого перенесення на целулоїдні листи.
Роль Попелюшки у цій «чорновій» версії виконала акторка Гелен Стенлі. Її робота стала настільки важливою для студії, що пізніше вона виступила моделлю для створення принцеси Аврори у «Сплячій красуні» та Аніти у стрічці «101 далматинець». Таким чином, реалістичність рухів персонажів була досягнута завдяки ретельному аналізу реальної акторської гри.
5. Редагування характеру: видалена сцена тріумфу
В одній із вирізаних сцен автори хотіли показати іншу сторону особистості головної героїні. За сюжетом Попелюшка випадково підслуховує розмову своїх зведених сестер після балу. Дівчата обговорюють таємничу незнайомку, яка причарувала принца, а Попелюшка приховано хихикає, насолоджуючись тим, що вони її не впізнали.
Волт Дісней вирішив видалити цей епізод, оскільки вважав, що він шкодить образу абсолютної невинності та доброти. Продюсер прагнув уникнути будь-яких натяків на зловтіху чи суперництво в характері героїні, зберігаючи її образ максимально чистим та етичним.
6. Улюблений момент Волта Діснея
Серед величезної кількості анімаційних сцен, створених за життя засновника студії, була одна, яку він вважав вершиною майстерності. Йдеться про момент, коли Хрещена Фея перетворює розірвану рожеву сукню Попелюшки на сяюче бальне вбрання. Ця трансформація вважається найбільш значущим фрагментом анімації для самого Діснея, оскільки вона втілювала ідею магічного перетворення, що лежить в основі всієї філософії його творчості.
7. Визнання Академії та історична спадщина
Успіх «Попелюшки» був підтверджений не лише касовими зборами, а й інституційним визнанням. Стрічка отримала три номінації на премію «Оскар»: за найкращу оригінальну пісню («Bibbidi-Bobbidi-Boo»), найкращий саундтрек та найкращий звук.
Американський інститут кіномистецтва включив картину до списку найкращих анімаційних фільмів усіх часів. Крім того, Бібліотека Конгресу США внесла «Попелюшку» до Національного реєстру фільмів як твір, що має особливе культурне, історичне та естетичне значення. Це остаточно закріпило статус казки як невід’ємної частини світової культурної спадщини.
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
Хоче сповіщення ЩОДНЯ? Тоді вам на ТГ-канал DAY TODAY (цікаве 🌍)
