У нашій колективній пам’яті лабіринт — це не просто геометрична фігура. Це — символ. Архетип, як сказав би Юнг. Щось глибоко вплетене у людську психіку, що з’являється ще в доісторичних наскельних малюнках. Середньовічні майстри вкладали у ці візерунки духовний сенс — шлях до Бога. А сучасні психологи все частіше використовують лабіринти як інструмент медитації та усвідомленості. 1
Міф, з якого все почалося
У грецькому міфі Посейдон насолив цареві Міносу, змусивши його дружину Пасіфаю закохатися в білого бика. Результатом цієї фантастичної інтриги став Мінотавр — чудовисько з тілом людини й головою бика. І він виявився не просто диковинкою, а серйозною проблемою: з часом почав жерти людей. Мінос, боячись повстання, пробував замкнути його в різні клітки, але звір щоразу виривався. Тоді цар звернувся до Дедала — геніального винахідника — з проханням збудувати щось більш серйозне.
Так з’явився Лабіринт: настільки заплутаний, що навіть сам Дедал ледве з нього вибрався.
Зрештою, чудовисько вбив Тесей, а вийти йому допомогла червона нитка — дарунок Аріадни, дочки Міноса. Нитка, що стала метафорою зв’язку з реальністю у мандрівці в глибини підсвідомості.
У ХХ столітті британський археолог Артур Еванс розкопав на Криті залишки древньої цивілізації, яку він назвав «міноською» — на честь того самого Міноса. Найбільший палац — Кносс — мав понад 1300 кімнат, сполучених коридорами й сходами. І хоча це був не буквальний лабіринт, Еванс припустив: можливо, саме Кносський палац став прототипом міфічного Лабіринту.
Цікаво, що хоч за міфом Лабіринт був багатоповоротним і заплутаним, на монетах V століття до н.е. його зображали як одностежкову схему без відгалужень — ту, з якої не можна заблукати. Відтоді слово «лабіринт» (labyrinth) в англійській мові почали асоціювати не з заплутаністю, а з медитативним шляхом — на відміну від «maze», де розвилок багато. Українською обидва слова перекладаються як лабіринт. Можливо ми ще не знайшли наш медитативний шлях? 😉
У своїй «Природничій історії» Пліній Старший описує чотири стародавні лабіринти — в Єгипті, на Криті, Лемносі та в Італії. Усі вони були складними багатокамерними спорудами.
Геродот узагалі вважав єгипетський лабіринт вражаючим: «Сума всіх досягнень греків блідне перед цим єдиним творінням».
Від храмів до терапії
У середньовічній Європі, особливо у Франції та Італії, лабіринти знову стали частиною сакральної архітектури. Їх укладали на підлозі готичних соборів, зокрема у Шартрі, Реймсі, Ам’єні, Лукці. Найчастіше вони мали одинадцять петель і чіткий центр. Хоча жоден не зберігся у первісному вигляді, деякі — наприклад, у Шартрському соборі — досі можна пройти.
Тодішня ідея була така: замість паломництва до Єрусалиму, яке могло бути занадто дорогим або небезпечним, люди проходили цей лабіринт, символічно здійснюючи духовну подорож. Іншими словами, це був спосіб іти назустріч Богу — не тілом, а душею.
До 1990-х про лабіринти як інструмент духовного розвитку майже забули. Але в Сан-Франциско, у Кафедральному соборі Благовіщення, капеланка Лорен Артур випробувала щось нове: вона скопіювала візерунок середньовічного лабіринту зі Шартра на тканину, яку стелили на підлозі для спільних або індивідуальних медитативних практик. Успіх був феноменальний.
У відповідь вона заснувала Veriditas — організацію, що досі займається створенням і популяризацією лабіринтів по всьому світу. Сьогодні у США існує понад шість тисяч стаціонарних лабіринтів, від парків до лікарень, шкіл і в’язниць. Лабіринт став частиною сучасної терапії та духовних практик.
Коли ви йдете лабіринтом, ви не обираєте напрямок — ви довіряєтесь шляху. Ви не розв’язуєте головоломку, як у маєтку. Ви рухаєтесь у глиб себе. І саме в цій простій структурі виникає простір для глибокого внутрішнього діалогу.
Багато людей описують відчуття після проходження лабіринту як емоційне розвантаження, очищення, іноді — навіть одкровення. Це — шлях, який дає змогу пережити щось глибоке, без потреби в словах. Як писав Карл Роджерс, «інколи найглибше розуміння приходить у тиші».
Ідучи лабіринтом, ви, по суті, рухаєтеся в ритмі медитації: входження, перебування в центрі, повернення. Це не магія — це архітектура, яка працює з вашою увагою і тілом, запускаючи цілісний процес інтеграції.
Всесвітній день лабіринту (World Labyrinth Day) відзначають щороку у першу суботу травня.
Лабіринти як інструмент психології
Сьогодні лабіринти все активніше входять у практику психологічного супроводу. Їх використовують у роботі з тривожністю, депресією, посттравматичними станами. У госпіталях для ветеранів США лабіринти стали частиною програм реабілітації після бойових дій. Пацієнти повідомляють про зниження рівня стресу, покращення сну й загальне відчуття спокою. Можливо варто перейняти цей досвід і для реабілітації наших ветеранів.
Психологи відзначають, що лабіринт — це безпечне середовище, де можна пережити внутрішній досвід, не занурюючись у травму прямо. Шлях у лабіринті символізує шлях у психотерапії: немає коротких рішень, але є поступовий рух до центру — до істини про себе.
Навіть у школах США почали створювати лабіринти, які допомагають дітям справлятися з емоціями. Педагоги кажуть, що прогулянка лабіринтом заспокоює краще, ніж будь-яке зауваження чи покарання.
Де знайти свій лабіринт?
Найглибший ефект відчувається саме у фізичному лабіринті: коли ступаєш у лабіринт, усе тіло стає частиною процесу. Кожен крок — як дихання. І немає куди поспішати. Бо ти вже в дорозі. А значить — уже живий.
Проте вам не обов’язково їхати у Францію чи замовляти дизайнерський лабіринт. Можна просто накреслити його на аркуші, пройти олівцем або навіть уявити у медитації. Ми також пропонуємо скористатися віртуальними лабіринтами, наприклад, в іграх чи мобільних застосунках.
Ось три прості гри з лабіринтами: одна – класичний лабіринт, який ми звикли проходити в журналах, а дві інші дозволяють відчути саме відчуття блукання.
Спробуйте, можливо саме лабіринти допоможуть вам відновлюватися після щоденного перевантаження.
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
