Протягом мільярдів років супутник Землі веде прихований процес поглинання фрагментів земної атмосфери. Нове дослідження розкриває механізм цього явища, демонструючи, як сонячний вітер та магнітне поле нашої планети перетворюють Місяць на своєрідну «капсулу часу», що зберігає хімічну історію Землі. Ці висновки спростовують теорію двадцятирічної давнини та змінюють уявлення про взаємодію небесних тіл у Сонячній системі. 1
Питання про походження певних речовин у місячному ґрунті — реголіті — постало ще на початку 1970-х років, коли перші зразки, доставлені місіями NASA Apollo, потрапили до лабораторій. Науковці виявили в них сліди летучих речовин: сполук, що випаровуються за відносно низьких температур. Серед них були вода, діоксид вуглецю, гелій, аргон та азот.
Особливу увагу привернули іони азоту. Дослідження показали, що вони мають земне походження — ці частинки потрапили у космос із верхніх шарів нашої атмосфери. Тривалий час домінувала теорія, сформована у 2005 році, згідно з якою такий перенос міг відбуватися лише на ранніх етапах існування Землі, до того як у планети сформувалося власне магнітне поле. Вважалося, що магнітосфера має працювати як невидимий щит, що утримує атмосферні іони та заважає сонячному вітру видувати їх у бік Місяця.
Нове дослідження, результати якого опубліковані в журналі Communications Earth & Environment 2, пропонує докорінно інший погляд на роль земного магнітного поля. Група вчених із Рочестерського університету об’єднала аналіз зразків реголіту з комп’ютерним моделюванням еволюції магнітосфери. Результати показали, що магнітне поле не лише не блокує потік часточок, а навпаки — сприяє їхньому транспортуванню.
Ключовим механізмом у цьому процесі є магнітний хвіст Землі — найбільша частина магнітосфери, яка під тиском сонячного вітру витягується у бік, протилежний від Сонця. Щомісяця, під час фази повного місяця, супутник проходить крізь цей хвіст.
Моделювання продемонструвало, що лінії магнітного поля всередині цього «хвоста» діють як невидимі швидкісні магістралі. Замість того щоб утримувати заряджені частинки біля планети, вони спрямовують іони земної атмосфери прямо до місячної поверхні, де ті осідають у реголіті. Цей процес розпочався приблизно 3,7 мільярда років тому — щойно сформувалася магнітосфера — і триває до сьогодні.
Читайте також: Якого кольору насправді є місячне світло?
Місяць як архів геологічної історії Землі
Відкриття того, що Місяць продовжує накопичувати земні іони, має фундаментальне значення для планетології. Раніше вважалося, що в місячному ґрунті можна знайти лише сліди найдавнішої атмосфери Землі. Тепер стає зрозуміло, що глибокі шари реголіту можуть містити безперервний літопис змін земного повітря та магнітного поля протягом мільярдів років.
Це робить майбутні місячні місії, такі як програма NASA Artemis, критично важливими для розуміння земного минулого. Зразки, зібрані під час майбутніх висадок, дозволять дослідникам заповнити прогалини в геологічній історії нашої планети, які неможливо дослідити безпосередньо на Землі через активні процеси ерозії та тектоніки плит.
Земля не є єдиним об’єктом у Сонячній системі, який втрачає свою речовину у відкритий космос. Наприклад, Меркурій має довгий хвіст із пилу, що нагадує кометний, а сам Місяць залишає за собою шлейф іонів натрію, крізь який Земля періодично проходить.
Вивчення механізмів витоку атмосфери через магнітні взаємодії допомагає вченим зрозуміти еволюцію інших світів. Зокрема, це проливає світло на історію Марса, який сьогодні не має глобального магнітного поля, але мав його в далекому минулому. Розуміння того, як планети втрачають або зберігають свої атмосфери, є ключовим для визначення їхньої придатності для життя в довгостроковій перспективі.
Читайте також: Цікаві факти про Місяць
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
Хоче сповіщення ЩОДНЯ? Тоді вам на ТГ-канал DAY TODAY (цікаве 🌍)
