Глобальне виробництво пластику у 2022 році сягнуло 400 мільйонів метричних тонн, і, за прогнозами, ця цифра подвоїться до 2050 року. Тривожним є те, що менше ніж 10% цих відходів переробляється. У серпні 2025 року спроба країн-членів ООН домовитися про глобальну угоду щодо припинення пластикового забруднення знову зайшла в глухий кут через розбіжності між екологічними ініціативами та інтересами нафтовидобувних країн.
Оскільки проблема не зникає, світ шукає альтернативи. Однією з найпопулярніших ідей є перехід на «натуральніші» матеріали. Проте нові наукові дані свідчать: проста заміна матеріалів може бути не такою безпечною, як нам здається. 1
Невидима загроза
Ми звикли оцінювати проблему пластику візуально: річки, забиті сміттям, або забруднені пляжі. Але естетика — це найменша з проблем. Справжня небезпека прихована на мікроскопічному рівні.
У дослідженні, опублікованому в журналі Nature у липні 2025 року 2, вчені ідентифікували 16 325 хімічних речовин, що містяться у пластику. З них понад 4 200 визнані «речовинами, що викликають занепокоєння» — вони токсичні, не розкладаються в природі або накопичуються в організмах. Лише 6% із цих речовин регулюються міжнародними угодами.
Сюзанна Брандер, доцентка Університету штату Орегон, наголошує: «Неможливо передбачити, скільки хімікатів міститься в конкретному пластиковому виробі. Не існує “безпечного” типу пластику; усі вони містять суміші, які є потенційно проблемними».
Коли пластик потрапляє у довкілля, він розпадається на мікропластик (менше 5 мм) та нанопластик (менше 1 мікрометра). Останній викликає особливе занепокоєння. Дослідники виявили, що у верхньому шарі Північної Атлантики міститься близько 27 мільйонів метричних тонн нанопластику.
Через свої мікроскопічні розміри нанопластик поводиться інакше: він не плаває на поверхні, а повільно опускається у глибини океану. Більше того, ці частинки здатні долати клітинні бар’єри в легенях та кишечнику людини, впливаючи на біологічні системи на молекулярному рівні. Доведено, що це може призводити до старіння клітин, зміни експресії генів та запальних процесів. 3 4
Чи справді «біо» означає безпечно?
Популярним рішенням вважається створення біорозкладних матеріалів, які мікроорганізми (бактерії чи гриби) можуть перетворити на воду, вуглекислий газ та біомасу. Проте реальність складніша.
Автори листа, опублікованого в журналі Science у червні 2025 року 5, застерігають: більшість сучасних «біорозкладних» пластиків насправді є композитами. Вони поєднують натуральні волокна з матеріалами на нафтохімічній основі. При розкладанні такі матеріали виділяють токсичні речовини, такі як терефталева кислота та бісфенол А (BPA), які відомі своїм руйнівним впливом на репродуктивну та імунну системи.
Крім того, термін «компостований» часто означає, що матеріал розкладається лише за специфічних промислових умов (висока температура, певна вологість), а не просто неба чи в океані.
Перспективні технології
Попри скепсис, наука рухається вперед. Вчені з Океанографічного інституту Вудс-Хол (WHOI) досліджували ацетат целюлози (CDA) — біопластик, виготовлений з деревної целюлози. Цей матеріал вже використовується в споживчих товарах.
В експерименті, що імітував умови прибережного океану, дослідники виявили цікаву закономірність: спінений CDA розкладається значно швидше за твердий.
Коллін Ворд, морський хімік з WHOI, пояснює це так: «Спінювання матеріалу створює більше поверхонь, до яких можуть прикріплюватися мікроби, що прискорює деградацію». Мікроби буквально з’їдають матеріал, перетворюючи його на безпечні побічні продукти. Це важливо, оскільки близько 15% усього пластикового сміття на пляжах — це саме пінопластові контейнери для їжі.
Ціна питання та екологічний слід
Навіть якщо ми знайдемо ідеальний матеріал, залишаються питання ресурсів та вартості:
- Землекористування. Біопластики, такі як полімолочна кислота (PLA), виготовляються з кукурудзи або цукрової тростини. Хоча вони займають лише 1% ринку пластику, для їх виробництва вже потрібно близько 800 000 гектарів орних земель. Це створює тиск на сільське господарство та може сприяти вирубці лісів.
- Вартість. Виробництво CDA та інших альтернатив дорожче за звичайний пластик. Споживачі та бізнес мають вирішити, чи готові вони платити більше за чистіше довкілля.
- Енергоємність. Виробництво біопластиків часто вимагає значних енерговитрат та використання викопного палива, що також залишає вуглецевий слід.
Економісти стверджують, що інвестиції в нові матеріали можуть окупитися. За оцінками, заміна пакування, що забруднює океан, може повернути в глобальну економіку від 80 до 120 мільярдів доларів завдяки збереженню екосистем.
Проблема не в матеріалі, а в культурі споживання
Будь-який альтернативний пластик має один фундаментальний недолік: він підтримує культуру одноразового використання. Сюзанна Брандер ставить риторичне запитання: «Чи справді нам потрібно виробляти щось, що використовується 12 хвилин (середній час життя пластикового пакета), а потім викидається?».
Головна рекомендація Національних академій наук США та мета запропонованого договору ООН залишаються незмінними: скорочення виробництва пластику. Найефективнішим кроком є відмова від непотрібного одноразового пластику і використання полімерів лише там, де це життєво необхідно, наприклад, у медицині.
Технології на кшталт спіненого CDA дають надію на менш шкідливі матеріали, але, як зазначають експерти, «швидкого рішення, яке дозволить нам зберегти нинішній спосіб життя без наслідків, не існує».
Читайте також: Мікропластик може бути небезпечнішим, ніж нам здавалося
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
😲 Бонус! PDF-добірка «Найдивніші свята року».
- https://www.livescience.com/planet-earth/pollution/are-biodegradable-plastics-really-worth-the-hype↩
- https://www.nature.com/articles/s41586-025-09184-8↩
- https://link.springer.com/article/10.1007/s00198-025-07580-4↩
- https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC6973106/↩
- https://www.science.org/doi/10.1126/science.adw9060↩
