Суб’єктивне відчуття прискорення часу з роками не є ознакою втрати зв’язку з реальністю або наслідком щільного графіку. Це фундаментальна особливість людського мозку, яку нейробіологи досліджують протягом десятиліть. Те, що у восьмирічному віці здавалося вічністю, для п’ятдесятирічної людини пролітає за мить. В основі цього явища лежать механізми обробки інформації, особливості формування пам’яті та математична пропорційність життєвого досвіду.
Новизна як механізм розтягування часу
Згідно з дослідженнями відділу психології Мічиганського університету, однією з головних причин прискорення часу є зниження інтенсивності обробки нової інформації. У дитячому та юнацькому віці навколишній світ наповнений незнайомими стимулами. Кожен візуальний образ, звук або подія є новими, що змушує мозок працювати в посиленому режимі для їх фіксації та аналізу. Така інтенсивна ментальна активність суб’єктивно «розширює» часовий проміжок.
З віком мозок стає ефективнішим, але ця ефективність має побічний ефект. Він починає розпізнавати патерни, автоматизувати рутинні дії та відсіювати деталі, які вважає зайвими. Коли мозок записує менше унікальних даних, ретроспективно цей період здається значно коротшим. Час ніби стискається, оскільки в пам’яті залишається менше «опорних точок».
Ефект автопілота та монотонність буднів
Ще один механізм пов’язаний із тим, як нові враження структурують пам’ять. Новий досвід змушує мозок виходити зі стану енергозбереження та формувати чіткі, відокремлені спогади. Саме тому два тижні відпустки в новому місці часто здаються тривалішими, ніж пів року звичайного життя. Під час подорожі мозок насичений унікальними моментами, тоді як повсякденна рутина зливається в одноманітне марево з робочих зустрічей, побутових справ та перегляду соціальних мереж.
Коли людина діє на «автопілоті», мозок перестає створювати детальні записи подій. Для того, щоб сповільнити суб’єктивний хід днів, необов’язково докорінно змінювати життя. Навіть незначні корективи сприяють активізації нейронних процесів:
- Зміна звичного маршруту додому або на роботу.
- Опанування нового хобі або навички.
- Відвідування нових місць, наприклад, інших закладів харчування.
Ці дії надають мозку стимулюючий матеріал, який він вважає вартим збереження, що робить час у спогадах більш «щільним» і тривалим.
Логарифмічне сприйняття
Доктор Девід Гамільтон пояснює прискорення часу через концепцію логарифмічного сприйняття. Суть цієї теорії полягає в тому, що людина оцінює тривалість часу не за абсолютними показниками, а за відносними — порівнюючи новий період із уже прожитим життям.
Для п’ятирічної дитини один рік становить 20% від усього її життєвого досвіду — це величезний масив часу. Для п’ятдесятирічної людини той самий календарний рік складає лише 2% від її життя. Кожен наступний рік стає все меншою часткою загального досвіду, через що він сприймається як менш значущий і швидший.
Чи можна щось вдіяти?
Феномен прискорення часу є результатом поєднання трьох факторів:
- зменшення обсягу нової інформації
- скорочення кількості унікальних спогадів
- розширення загального життєвого контексту
Оскільки неможливо змінити математичну пропорцію прожитих років, єдиним дієвим способом впливу на суб’єктивний час є свідоме створення «нового контенту» для мозку. Руйнування рутини та пошук нетипових вражень дозволяють накопичувати більше пам’ятних епізодів, що в результаті створює ілюзію сповільнення часу.
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
Хоче сповіщення ЩОДНЯ? Тоді вам на ТГ-канал DAY TODAY (цікаве 🌍)
