Видимі сліди супутників, як-от «поїзди Starlink», що мчать нічним небом після запусків Falcon 9, стали знайомим явищем. Та набагато серйознішою загрозою, ніж світлове забруднення, є невидиме — витік радіохвиль, який уже починає виводити з ладу наземну радіоастрономію. За оцінками науковців, ми стрімко наближаємося до критичної межі, після якої вивчати Всесвіт за допомогою радіотелескопів із Землі стане неможливо.
Радіохвилі як вікно у Всесвіт
Радіоастрономія — один із найважливіших інструментів сучасної науки. Вона дозволяє спостерігати за чорними дірами, надновими, пульсарами, вивчати еволюцію галактик і навіть шукати сліди життя поза межами Землі. Радіотелескопи, як-от LOFAR у Нідерландах, FAST у Китаї чи проєкт SKAO, вловлюють слабкі сигнали в діапазоні від кількох мегагерців до десятків гігагерців.
Ці сигнали дуже слабкі — часом у мільйони разів менш інтенсивні, ніж випадкове радіовипромінювання супутників. Тож навіть найменший витік радіохвиль з орбіти може «засвітити» спостереження, приховавши інформацію про найвіддаленіші об’єкти у Всесвіті.
Найбільшу небезпеку становить так зване ненавмисне електромагнітне випромінювання (UEMR), яке просочується з супутників постійно. Згідно з дослідженням 2023 року, перше покоління супутників Starlink вже створювало інтенсивне радіозабруднення в діапазоні 110–188 МГц. Але нове покоління супутників — Starlink Gen 2 — виявилося ще небезпечнішим: їхній витік у понад 30 разів сильніший.
Ці частоти критично важливі для спостережень таких об’єктів, як пульсари та галактики з епохи Рекомбінації — перших 400 мільйонів років після Великого вибуху.
Коли потужне штучне випромінювання повністю перекриває певні частоти, спостереження стають неможливими. «Це як намагатися зробити фото, коли вам в об’єктив світить ліхтарик», — пояснює Бенджамін Вінкель з Інституту радіоастрономії Макса Планка.
Особливо вразливі телескопи, які працюють у «низьких» частотах, наприклад, LOFAR. Але загроза стосується всіх систем — і наслідки можуть бути фатальними для довготривалих досліджень.
Якщо кількість супутників продовжить зростати (а до 2050 року їх може бути до 100 тисяч), ми ризикуємо досягти «точки зламу» — моменту, після якого наземна радіоастрономія стане практично недієздатною.
Starlink — не єдина система, що створює перешкоди. У найближчі роки планується запуск конкуруючих мегасузір’їв: Amazon Kuiper, OneWeb, IRIS² від ЄС, Qianfan («Тисяча вітрил») з Китаю. Рівень радіовитоків від них поки невідомий, але навряд чи вони будуть нижчими.
Після запуску супутника майже неможливо обмежити його радіовипромінювання — тому всі зміни потрібно впроваджувати ще на етапі розробки. Державні агенції, як NASA, мають нижчий рівень UEMR, ніж приватні компанії, тож технологічно це можливо.
Певні заходи вже впроваджуються: наприклад, тимчасове вимкнення передачі під час прольоту над «радіотихими зонами». Але це не вирішує проблему масових витоків.
Астрономи можуть частково «чистити» дані від шуму, але це забирає час, ресурси та збільшує ризик втрати корисної інформації.
Наразі Міжнародний союз електрозв’язку (ITU) захищає лише частину радіочастот, і лише від наземного забруднення. UEMR зі супутників під ці правила не підпадає.
Експерти закликають до створення нових норм, які б обмежували витік радіохвиль. Міжнародний астрономічний союз планує добиватися цього вже на Всесвітній конференції з радіозв’язку у 2027 році.
Якщо проблему не вирішити, ми втратимо змогу досліджувати найдавніші й найвіддаленіші об’єкти у Всесвіті. Залишається надія на космічні радіотелескопи — наприклад, на проєкти встановлення антен на зворотному боці Місяця. Але це значно дорожче і технологічно складніше.
Порозуміння між астрономами та операторами супутників цілком можливе, але без чітких правил і міжнародного тиску ми ризикуємо безповоротно втратити унікальне вікно у Всесвіт.
Читайте також: Як дивитися на нічне небо без знань астрономії
Підписуйтесь на розсилку "Цікаві статті"
Кожної пʼятниці ми надсилатимемо вам нові цікаві статті за тиждень у вашу поштову скриньку. Відписатися можна будь-коли. Наш контент на 100% безплатний.
