Тисячі років тому групи ранніх Homo sapiens, що залишили Африку та Близький Схід, увійшли в ліси європейського континенту. Там вони зустріли своїх далеких родичів — неандертальців. Ці люди мали масивні надбрівні дуги, великі голови та кремезні тіла, ідеально пристосовані до холодного клімату. Протягом тисячоліть ці дві гілки людства неодноразово перетиналися, змішувалися та залишали спільне потомство.
Сьогодні результати цих давніх зустрічей закарбовані в генетичному коді мільярдів людей. Спадщина неандертальців впливає на нас набагато сильніше, ніж можна було б очікувати: від особливостей зовнішності до схильності до певних хвороб. У деяких ділянках геному сучасна людина є навіть «більш неандертальцем», ніж представником власного виду.
Читайте також: Неандертальці можливо ніколи не вимирали
Перші контакти між видами відбулися щонайменше 75 000 років тому, хоча деякі дослідження вказують на дати аж до 250 000 років тому. Спочатку сучасні люди успадковували від неандертальців цілі хромосоми. Проте з кожним наступним поколінням через процес генетичної рекомбінації ці ділянки ДНК розривалися, перемішувалися та скорочувалися. 1
Еволюція діяла як жорстке сито. Значна частина неандертальської ДНК була шкідливою для Homo sapiens, тому природний відбір швидко вимивав її з популяції. Це призвело до появи так званих «пустель неандертальської ДНК» — великих ділянок нашого геному, де сліди родичів повністю відсутні. Наприклад, чоловіча Y-хромосома майже не містить неандертальських генів. Можливо, вони були несумісні з людськими генами або просто загубилися під час випадкового генетичного дрейфу.
Попри це, у людей неафриканського походження в середньому зберігається близько 2% неандертальської «крові». У певних специфічних ділянках геному, що відповідають за корисні риси, цей показник може сягати 80%.
Зовнішність як інструмент виживання
Однією з найбільш видимих спадщин неандертальців є колір шкіри та структура волосся. Варіант гена в 9-й хромосомі, що впливає на пігментацію шкіри, сьогодні мають 70% європейців. В азійських популяціях неандертальські гени регулюють роботу кератиноцитів, які захищають шкіру від ультрафіолету за допомогою меланіну.
Для ранніх Homo sapiens, що прийшли з сонячної Африки, адаптація до північних широт була питанням виживання. Неандертальці вже мали тисячолітні напрацювання для життя в умовах слабкого сонячного світла, необхідного для вироблення вітаміну D. Схрещування дозволило сучасним людям не чекати сотні тисяч років на появу власних корисних мутацій, а миттєво запозичити готові адаптивні механізми.
Це стосується навіть форми обличчя. Висока форма носа, яку багато хто успадкував від неандертальців, ймовірно, допомагала краще прогрівати холодне повітря перед тим, як воно потрапляло в легені.
Внутрішній годинник та біологічні ритми
Неандертальська спадщина втрутилася навіть у те, як працюють наші клітинні годинники. На північних широтах тривалість дня і ночі суттєво змінюється залежно від сезону. Генетичні варіанти, отримані від неандертальців, впливають на циркадні ритми людини — процеси, що регулюють температуру тіла, метаболізм і цикли сну.
Дослідження показують, що багато «жайворонків» — людей, які легко прокидаються вдосвіта — завдячують цією особливістю саме неандертальським генам. Це не означає, що бути ранньою пташкою було самоціллю; швидше, ці гени забезпечували гнучкість внутрішнього годинника, дозволяючи організму швидше підлаштовуватися під коливання світлового дня взимку та влітку.
Імунний захист та неочікувані вразливості
Найбільш стійко природний відбір зберіг ті неандертальські гени, що відповідають за імунітет. На момент приходу Homo sapiens у Євразію неандертальці вже сотні тисяч років боролися з місцевими вірусами та бактеріями. Схрещування дало нашим предкам «миттєву ін’єкцію» імунного захисту.
Навіть сьогодні ці стародавні фрагменти ДНК допомагають нам боротися з РНК-вірусами, такими як грип, ВІЛ чи гепатит C. Проте цей потужний імунний поштовх має і зворотний бік. Гіперактивна імунна система, налаштована на боротьбу з патогенами минулого, у сучасному стерильному світі може атакувати власний організм. Це підвищує ризик розвитку алергій та автоімунних захворювань, зокрема ревматоїдного артриту, хвороби Грейвса та так званої «хвороби вікінгів», при якій пальці рук втрачають рухливість.
Навіть у контексті сучасної пандемії COVID-19 неандертальська ДНК зіграла неоднозначну роль. Один варіант у 3-й хромосомі корелює з важким перебігом хвороби, тоді як інший, навпаки, асоціюється зі зниженим ризиком ускладнень.
Майбутнє стародавнього коду
З часом деякі неандертальські фрагменти будуть остаточно вимиті з нашого геному, тоді як інші залишаться там назавжди. Сучасні технології, як-от редагування генів CRISPR та аналіз за допомогою штучного інтелекту, дозволяють вченим глибше зрозуміти, як саме ці послідовності впливають на біологію людини.
Вивчення неандертальської спадщини — це не просто пошук винних у наших хворобах чи особливостях характеру. Це ключ до розуміння того, що саме робить нас унікальними як вид. Вбираючи в себе генетичний досвід інших гілок людства, ми ставали сильнішими та витривалішими, формуючи ту біологічну складність, яка визначає людину сьогодні.
Все найцікавіше за тиждень?
Щопʼятниці отримуйте найцікавіші статті за тиждень на ваш імейл.
Хоче сповіщення ЩОДНЯ? Тоді вам на ТГ-канал DAY TODAY (цікаве 🌍)
