8 цікавих фактів, які вам треба знати про Бермудський трикутник

Океан вміє зберігати таємниці, але іноді пояснення загадкових явищ виявляються набагато прозаїчнішими — або ж науково цікавішими — ніж міфи про атлантів чи іншопланетян. Бермудський трикутник десятиліттями залишається символом невідомого, місцем, де нібито безслідно зникають літаки та кораблі. Проте, якщо відкинути нашарування поп-культури та конспірології, ми отримуємо суміш людських помилок, суворої океанографії та, можливо, навіть геологічних сюрпризів.

Розглянемо 9 фактів, які допоможуть зрозуміти, що насправді відбувається в цьому регіоні, спираючись на історичні дані та наукові гіпотези. ¹

1. Рейс 19: історія, з якої все почалося

Коли мова заходить про авіаційні загадки, навряд чи знайдеться щось дивніше за історію Рейсу 19. Саме вона стала наріжним каменем легенди.

5 грудня 1945 року ланка з п’яти торпедоносців ВМС США з 14 пілотами на борту вилетіла з Форт-Лодердейла (Флорида). Це мала бути звичайна навчальна місія над Північною Атлантикою. Однак, більш ніж через годину після зльоту, пілоти почали передавати тривожні повідомлення. В радіоефірі звучало: «Я не знаю, де ми» та «Обидва мої компаси вийшли з ладу». Екіпаж здавався напрочуд дезорієнтованим.

Хоча протокол вимагав, щоб літаки летіли на захід, вони постійно змінювали напрямок. На пошуки зниклої ланки було відправлено рятувальний гідролітак, але він також зник. Ні літаки Рейсу 19, ні рятувальний борт, ні тіла членів екіпажу так і не були знайдені.

Згодом цей інцидент обріс міфами. У звітах ВМС навіть фігурувала фраза, ніби флот «полетів на Марс». (Варто зазначити, що письменник Ларрі Куше пізніше з’ясував: ця цитата — повна вигадка часів, коли офіційний звіт ще не був доступний публіці. Багато інших цитат середини XX століття також з’явилися без жодних документальних підтверджень).

Якщо заглибитися в архівні дані, можна дізнатися, що ВМС США кинули колосальні сили на пошуки Рейсу 19: понад 300 літаків і кораблів прочісували велетенську акваторію площею сотні тисяч квадратних миль в Атлантиці. Але пошуки не дали нічого — жодного тіла, жодного уламка. Більше того, під час операції зник один із рятувальних літаків.

Сам Бермудський трикутник не має офіційних кордонів, але зазвичай його описують як трикутну зону площею близько 500 000 квадратних миль (приблизно 1,3 млн км²), обмежену Маямі (Флорида), Сан-Хуаном (Пуерто-Рико) та Бермудськими островами. Цю зону також називали «Сутінковою зоною» та «Лімбом загублених».

2. Христофор Колумб і перші дивні свідчення

Репутація цього регіону як містичного місця сягає глибше, ніж XX століття. У 1492 році, пливучи до Нового Світу, Христофор Колумб перетнув води майбутнього Трикутника.

В історичних звітах можна знайти згадки про те, що Колумб бачив велетенське полум’я в небі, а компаси на його кораблях поводилися хаотично. А незадовго до того, як він побачив землю, він помітив дивне світло вдалині.

Хоча ці явища реальні, вони сталися надто рано під час подорожі, щоб бути безпосередньо в зоні Трикутника.

Сьогодні дослідники мають раціональні пояснення: «полум’я» могло бути метеором, дивна поведінка стрілки компаса — природним явищем (розбіжність магнітного та істинного полюсів), а світло вдалині — вогнищами місцевих жителів або біолюмінесцентними організмами в воді. Або ж Колумб просто збрехав, щоб присвоїти честь відкриття землі собі.

3. Серія зникнень: «Циклоп», «Дірінг» та пасажирські лайнери

На початку 1900-х років подорож через Трикутник здавалася не найкращою ідеєю.

• 1918 рік: вантажне судно ВМС США USS Cyclops затонуло, не надіславши жодного сигналу лиха. 300 людей на борту зникли миттєво. Уламків не знайшли. Пізніше за схожих обставин у цьому ж районі зникли два «судна-близнюки» «Циклопа».
• 1921 рік: шхуна Carroll A. Deering пройшла через Трикутник і була знайдена на мілині біля берегів Північної Кароліни. Берегова охорона піднялася на борт, але не знайшла жодного сліду екіпажу з 12 осіб. Їжа була приготовлена, ніби команду перервали під час обіду. Найдивніше: деякі записи в судновому журналі були зроблені почерком іншої людини. Рятувальні шлюпки зникли, але, як і команду, їх так і не знайшли.
• 1948 рік: пасажирський літак Douglas DC-3, що летів із Сан-Хуана до Маямі, зник разом із 32 людьми. Пошуки не дали результатів.
• 1949 рік: літак Star Ariel, що прямував на Ямайку, втратив радіозв’язок всього через годину після вильоту. Погода була сприятливою, але 20 людей на борту зникли назавжди.

Загалом понад 70 суден і літаків вважаються «поглинутими» Трикутником.

4. Письменник, який дав назву легенді

Стаття мала назву «Смертоносний Бермудський трикутник» (The Deadly Bermuda Triangle). Саме Гаддіс окреслив цей регіон у формі шматка піци та перелічив різноманітні загадки, включно зі зникненням танкера Marine Sulphur Queen у 1963 році. Він писав: «Бермудський трикутник підкреслює той факт, що, незважаючи на швидкі крила та голос радіо, у нас все ще є світ, достатньо великий для того, щоб люди, їхні машини та кораблі могли зникнути безслідно».

Гаддіс запропонував власні теорії, зокрема «дірки в небі» (атмосферні аберації, що впливають на зір пілотів) та унікальні магнітні перешкоди, через які компаси виходять з ладу. Після цієї статті світ охопила лихоманка Трикутника.

5. Атлантида та викривлення простору: найдивніші теорії

Не можна оглядати історію Трикутника без занурення в найекзотичніші теорії. У 1974 році Чарльз Берліц випустив книгу The Bermuda Triangle. Вона стала бестселером, просуваючи ідею, що на дні океану лежить загублене місто Атлантида. Берліц стверджував, що давні передові технології атлантів досі працюють і втручаються в роботу навігаційних приладів.

Більше того, під час однієї з експедицій Берліц заявив, що знайшов на дні піраміду заввишки 130 метрів, але не зміг її дослідити через глибину. Він також розповідав історію, як двигун його човна заглух, а з-під води вирвалися зелені вогні, які в небі стали помаранчевими. Він вірив, що щось у Трикутнику «змінює молекулярний склад предметів і змушує їх зникати або переходити в інший вимір».

Відомий морський історик Семюел Еліот Морісон назвав цю книгу «майже повною нісенітницею». Але це не зупинило появу інших теорій, як-от «кротовини» — міжвимірні портали, що перекидають кораблі в інший час або простір.

6. Логічні пояснення

Національне управління океанічних і атмосферних досліджень США (NOAA) стверджує, що найімовірніше пояснення — найпростіше: погода. Більшість атлантичних тропічних штормів та ураганів проходять саме через Бермудський трикутник. У часи до появи досконалих прогнозів погоди ці шторми були смертельним вироком для кораблів.

Також тут протікає Гольфстрім — потужна течія, яка може викликати різкі й жорстокі зміни погоди. Крім того, Гольфстрім настільки сильний, що швидко відносить будь-які уламки аварії далеко від місця катастрофи, що пояснює відсутність слідів. Додайте сюди численні мілини Карибського моря, і ви отримаєте ідеальну пастку для навігації.

У статті Федерального управління цивільної авіації (FAA) 1975 року зазначалося: «Пілот, що летить в умовах обмеженої видимості, не має попередження про катастрофу, поки не стане надто пізно… циклічні шторми мають силу, здатну відірвати крила літака».

NOAA також вказує на магнітний фактор. Зазвичай існує різниця між магнітною північчю та істинною (географічною) північчю. Моряки калібрують прилади з урахуванням цього. Проте в деяких частинах Трикутника ці два напрямки можуть збігатися. Якщо штурман продовжує вносити поправку на неіснуючу помилку, він неодмінно збивається з курсу.

7. Людський фактор та… «океанські гази»

Часто таємниці розбиваються об людські помилки. Візьмемо знову Рейс 19. Австралійський вчений Карл Крушельницький у 2017 році нагадав, що в день зникнення погода була поганою. Гірше того, лідер ланки, лейтенант Чарльз Тейлор, мав репутацію пілота, що часто губився, і того дня, за чутками, страждав від похмілля. Згідно з розшифровкою радіопереговорів, він відмовився слухати молодшого пілота, який пропонував правильний курс.

Щодо рятувального літака, який теж зник: це була модель Martin Mariner, відома своєю схильністю до загоряння («летюча каністра з бензином»). Свідки навіть бачили вибух у тому районі в той час.

Теорія «океанських газів» (або метанових бульбашок). Ще одна цікава наукова теорія стосується покладів гідратів метану на дні. Коли метан вивільняється, він створює бульбашки, що піднімаються на поверхню.

• Для кораблів. Якщо бульбашки достатньо великі, вони можуть перетворити воду на піну, різко знижуючи її густину. Корабель миттєво втрачає плавучість і тоне.
• Для літаків. Теоретично, висококонцентрований метан може піднятися в повітря і, потрапивши у двигун літака, спричинити його займання від контакту з вихлопом.

Хоча фізика цього процесу вірна, в недавній історії таких явищ у цьому регіоні не фіксували. Крім того, це не пояснює випадків на кшталт шхуни Carroll A. Deering, де корабель залишився цілим, а екіпаж зник.

8. Статистика проти міфів

Зрештою, головний факт полягає в тому, що Бермудський трикутник статистично не є небезпечнішим за будь-який інший регіон океану. Враховуючи інтенсивність руху в цьому районі, кількість аварій тут не перевищує норму.

У 1991 році астроном Карл Саган пояснив це так:

«Статистично це помилка. Чи частіше тонуть літаки та кораблі тут порівняно з іншими настільки ж завантаженими місцями? Відповідь — ні. Чому губляться саме літаки та кораблі? Тому що вони можуть потонути у воді. Якби ми почали втрачати потяги — якби у нас був “Дюлутський трикутник”*, де зникають потяги — це було б цікаво».

^{*Дюлут (Duluth) — портове місто у штаті Міннесота.}

І наостанок: ви можете відвідати це місце. Бермудські острови — популярний курорт. Вершина трикутника умовно розташована в столиці, місті Гамільтон, і позначена відповідним знаком. Там навіть є трамвайні екскурсії та тематичне морозиво «Бермудський трикутник», яке, звісно ж, складається з трьох кульок.

1. https://www.mentalfloss.com/geography/bermuda-triangle-facts↩