Геологічна аномалія під Бермудами: знайдено структуру, що переписує історію Атлантики

Поки масова культура експлуатує міфи про “Бермудський трикутник”, наукова спільнота зосередила увагу на реальній загадці цього регіону, прихованій глибоко під товщею океану. Сейсмологи виявили під архіпелагом гігантську кам’яну структуру товщиною понад 20 кілометрів. Це відкриття не лише пояснює, чому острови досі не пішли під воду, але й вказує на відлуння процесів формування суперконтиненту Пангея.

Для геологів існування Бермудських островів у їхньому нинішньому вигляді є аномалією. Архіпелаг розташований на так званому «океанічному здутті» — ділянці, де дно океану значно вище за навколишній рельєф.

Зазвичай такі підняття пояснюються активним вулканізмом. Наприклад, Гавайські острови існують завдяки гарячій точці в мантії, яка виштовхує розплавлену речовину вгору, піднімаючи земну кору. Однак, коли рух тектонічних плит зміщує кору вбік від джерела тепла, дно зазвичай остигає і опускається.

Загадка Бермудів полягає в тому, що вулканічна активність у цьому регіоні припинилася близько 31 мільйона років тому. Попри відсутність активного джерела тепла та нових вивержень, океанічне здуття не зникло, а острови продовжують «плавати» вище рівня, характерного для такої старої кори. Це суперечить стандартним моделям тектонічної еволюції. ¹

Механізм «кам’яного плоту»

Відповідь на це питання знайшла група дослідників під керівництвом сейсмолога Вільяма Фрейзера з Інституту Карнегі. Використовуючи дані сейсмічної станції на Бермудах, вчені проаналізували хвилі від віддалених землетрусів по всьому світу. Аналіз змін у поширенні цих хвиль дозволив створити «рентгенівський знімок» надр на глибину до 50 кілометрів.

Результати дослідження, опубліковані в Geophysical Research Letters, виявили безпрецедентну структуру. Між океанічною корою та мантією залягає шар породи товщиною близько 20 км.

Вільям Фрейзер пояснює, що зазвичай під корою очікується побачити перехід до мантії. Натомість під Бермудами існує додатковий, менш щільний шар породи, який нібито був «вбудований» у тектонічну плиту.

Механізм дії цієї структури нагадує принцип поплавка. Вчені припускають, що під час останніх вулканічних вивержень мантійна порода була занесена в кору, де вона застигла. Оскільки цей шар має меншу густину, ніж навколишні породи, він діє як гігантський «пліт», піднімаючи океанічне дно приблизно на 500 метрів. Саме ця застигла структура утримує архіпелаг на плаву через десятки мільйонів років після згасання вулканів.

Хімічний слід Пангеї

Походження цієї аномальної породи пов’язане з глибокою історією Землі. Геолог Сара Мацца з Коледжу Сміта, яка вивчала хімічний склад бермудських лав, зазначає їхню унікальність. Лава в цьому регіоні бідна на кремнезем, але насичена вуглецем, що свідчить про її походження з глибоких шарів мантії.

Ізотопний аналіз цинку вказує на те, що джерелом вуглецю стали процеси, які відбувалися під час формування суперконтиненту Пангея в інтервалі від 900 до 300 мільйонів років тому.

Це фундаментально відрізняє Бермуди від вулканічних островів у Тихому чи Індійському океанах. Атлантичний океан є геологічно «молодим» — він утворився внаслідок розколу Пангеї. Тому під Бермудами збереглися матеріали, які були перероблені та законсервовані в мантії ще за часів існування єдиного континенту.

Відкриття структури під Бермудами дає науковцям ключ до розуміння того, як екстремальні геологічні процеси впливають на формування земної кори. Якщо подібні шари будуть знайдені в інших регіонах, це змусить переглянути моделі еволюції океанічного дна та вулканічної активності на планеті.

Стаття була цікавою?

Оцініть цю статтю!